Стаття 33. Сукупність злочинів

Загальна частина - Розділ VII (ст.32-35)
86

Стаття 33. Сукупність злочинів

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засу­джено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. 2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Ко­дексу.

 

1. Визначення сукупності злочинів, яке наведено в ч. 1 ст, 33 КК дозво­ляй назвати такі її ознаки:

1) особа (або група осіб) вчиняє два чи більше злочинів, кожен з яких являє собою одиничний злочин, передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів:

простого з простим (наприклад, крадіжка і зґвалтування); двох ускладнених (наприклад, триваючого і складеного злочинів); закінченого і незакінченого злочинів; а також злочинів, учинених особою у співучасті і самостійно;

2) усі злочини при сукупності кваліфікуються за різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК. Дана вимога закону пере­дусім означає, що сукупність утворюють, як правило, різнорідні злочини. Такими злочинами визнаються діяння, що мають різні безпосередні об'єкти або вчиняються з різними формами вини. Сукупність також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів (якщо інше щодо кваліфікації цих злочинів не передбачене законом). Поняття однорідних злочинів див. у ко­ментарі до ст. 32 КК.

Різнорідні і однорідні злочини передбачено в різних статтях або в різних частинах однієї статті Особливої частини КК, тому при сукупності злочинів кожне з вчинених діянь отриму

є самостійну кваліфікацію за ок­ремою статтею (частиною статті КК). Це положення прямо закріплене в ч. 2 ст. 33 КК. Як правило, в чинному КК різнорідні і однорідні злочини передбачено в різних статтях Особливої частини КК, але в деяких випад­ках різні частини однієї і тієї ж статті також можуть передбачати відповідальність за різні злочини. До таких статей відносяться, наприклад, ч. 1 ст. 371 КК, де встановлена відповідальність за незаконне затримання або привід, і ч. 2 цієї ж статті, де передбачено покарання за завідомо не­законний арешт або тримання під вартою. У частині 1 ст. 357 КК мова йде про викрадення офіційних або приватних документів, штампів, а в ч. З цієї ж статті — про незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим особистим важливим документом. У частині 1 ст. 413 КК передба­чена відповідальність за продаж військовослужбовцем особистих предметів обмундирування, а в ч. 2 — за втрату ввіреної для службового користуван­ня зброї тощо. У цих випадках наведені частини статей КК містять різні злочини і мають самостійні санкції. Тому, наприклад, якщо військовослуж­бовець спочатку продав своє обмундирування, а потім зіпсував ввірену йо­му зброю, в його діях матиме місце сукупність злочинів: частини 1 і 2 ст. 413 КК.

Таку точку зору закону, на кваліфікацію сукупності поділяє також судова практика. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практи­ку призначення судами кримінального покарання» від 22 грудня 1995 р. № 22 прямо вказано, що «правила призначення покарання за сукупністю зло­чинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції» (Постанови ПВСУ. — 2000. — Т. 2). Отже, сукупність злочинів має місце при вчиненні будь-яких різнорідних і однорідних злочинів і не утворюється лише при вчиненні тотожних злочинів, які є ознакою повторності (за виключенням випадків, коли повторність од­норідних злочинів прямо передбачена в КК);

3) для сукупності злочинів обов'язковою вимогою є те, щоб за жоден із злочинів, які її утворюють, особу не було засуджено. Це означає, що всі зло­чини винна особа вчиняє до винесення обвинувального вироку хоча б за один з них. При цьому не має значення, чи одночасно суд розглядає спра­ви про ці злочини, чи в різний час; один суд засуджує особу чи різні суди. Можливі також випадки, коли після винесення вироку по справі буде вста­новлено, що засуджений є винним ще і в інших злочинах, які він вчинив до винесення попереднього вироку. В наведених ситуаціях все рівно має місце сукупність злочинів, тому що всі злочини хронологічно вчинені до винесен­ня вироку хоча б за один з них;

4) при визначенні сукупності згідно із ч. 1 ст4; 33 КК не враховуються зло­чини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими в законі, наприклад, у статтях 44—49 КК. Це оз­начає, що для наявності сукупності злочинів повинні існувати юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. Наприклад, особа вперше вчинила зло­чин невеликої тяжкості, за який була звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям згідно зі ст. 45 КК. Через дея­кий час дана особа знову вчинила злочин. Оскільки перший злочин вже не тягне за собою юридичних наслідків, то в даному випадку сукупність зло­чинів відсутня.

2. Законодавче визначення сукупності не містить її поділу на види, але в судовій практиці і науці кримінального права сукупність поділяють на два види: реальну та ідеальну.

Реальна сукупність має місце там, де винна особа різними та відокремле­ними одна від одної діями вчиняє два чи більше злочинів, наприклад, зґвал­тування і крадіжку. При реальній сукупності всі діяння, з яких вона скла­дається, вчиняються в різний час, тобто між ними є певний проміжок.

При цьому при реальній сукупності можлива і так звана зовнішня одно­часність вчинюваних діянь. Така комбінація припустима лише в певних си­туаціях, зокрема, коли діяння, що вчиняє суб'єкт, не мають загальних ознак, наприклад, особа незаконно зберігає вогнепальну зброю (ч. 1 ст. 263 КК) і в той же час злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). У даному випадку в період вчинення одного триваючого зло­чину, суб'єкт починає вчинювати інший триваючий злочин, які здійснюють­ся на стадії закінченого злочину доти, доки «злочинний стан» особи не бу­де припинений. Це також є реальна сукупність злочинів.

Ідеальною сукупністю називають випадки, коли однією і тією ж дією вин­на особа вчиняє два чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, наприклад, суб'єкт підпалює будинок, внаслідок чого позбавляє життя по­терпілого.

Так, Д. зайшов на садову ділянку, що належала Ш., і переконавшись, що той спить у будинку, з помсти облив двері будинку бензином і підпалив. Пожежа зни­щила будинок і все майно, що в ньому знаходилось, а хазяїн отримав сильні опіки, від яких помер. Тут однією дією Д. вчинив два злочини: умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

При ідеальній сукупності особа іноді вчиняє таку дію, яка є замахом на певний злочин, і одночасно містить у собі ознаки іншого, закінченого зло­чину. Такі. ситуації найчастіше мають місце при так званому «відхиленні дії або удару».

Так, О., бажаючи вбити А., стріляв у нього, але промахнувся і влучив у К., яка випадково опинилася на місці події.

Такі дії слід кваліфікувати як замах на вбивство А. і необережне вбивство К.

Багато питань, пов'язаних із кваліфікацією ідеальної сукупності, вирішу­ються в постановах Пленуму Верховного Суду України. Так, наприклад, у п. 7 Постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, Верховний Суд зазначав, що «давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйних чи силь­нодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною статей 369 чи 368 КК і тією статтею КК, яка передба­чає відповідальність за збут або придбання цих предметів (ВВСУ. — 2002. — № 3. — Додаток. — С. 16).

Основні відмінності між ідеальною і реальною сукупністю полягають у то­му, що у першому випадку однією дією (бездіяльністю) вчиняються два або більше злочинів, у той час як при реальній сукупності кожне діяння, вчине­не винним, є самостійним злочином. Крім того, при ідеальній сукупності зло­чини вчиняються одночасно, між ними немає проміжку часу. При реальній сукупності злочини вчиняються в різний час, хоча і можуть бути пов'язані між собою. Незважаючи на відмінності між вказаними видами сукупності, кваліфікація дій особи як при реальній, так і при ідеальній сукупності завжди відбувається за різними статтями (або частинами однієї статті) КК.

3. Від сукупності злочинів слід відрізняти вчинення особою складеного злочину. Це є важливим для правильної кваліфікації. Поняття складеного злочину наводилося в коментарі до ст. 32 КК. У теорії кримінального пра­ва такі злочини часто іменують «сукупність злочинів, яка врахована зако­нодавцем». У кожному випадку вчинення складеного злочину також мають місце два чи більше окремих діянь, кожне з яких передбачене у са­мостійній статті Особливої частини КК як окремий склад злочину. Але внаслідок органічного зв'язку між такими діяннями законодавець об'єднує їх в одиничний складений злочини, що кваліфікується за однією статтею КК. Отже, якщо вчинені особою дії хоча і кваліфікуються за окремими статтями КК, але в законі існує норма, в якій передбачена відповідальність за їх «сумісне скоєння» — сукупність злочинів не утворюється. Наприклад, під час розбійного нападу потерпілому спричиняються тяжкі тілесні ушко­дження. Тут має місце одиничний складений делікт, передбачений у ч. 4 ст. 187 КК. У той же час умисне вбивство особи під час розбійного напа­ду не утворює собою ознак складеного злочину, тому що це не передбаче­но в КК в ускладненому вигляді. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів згідно з п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК. Отже, віднесення діян­ня до одиничного складеного злочину або, навпаки, до сукупності злочинів залежить від конструкції складів злочинів у КК. Втім слід зауважити, що складений злочин сам по собі може утворювати сукупність з іншими ви­дами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких дій також буде здійснюватися за кількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчи­няє розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушко­джень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

4. Сукупність злочинів треба відмежовувати від конкуренції норм (кримінальних законів). Така конкуренція має місце там, де в КК є два чи більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність даного діяння, тобто один і той же одиничний злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм КК. Найчастішим видом конкуренції є конкуренція загальної та спеціальної норм. У таких випадках для кваліфікації слід застосовувати загальне правило: якщо злочин одночасно передбачений загальною та спеціальною нормою, то сукупність злочинів відсутня, і застосуванню підлягає спеціальна норма, яка найбільшою мірою відбиває специфіку і особливості даного злочинного діяння. Як приклади можна навести конкуренцію: ч. 1 ст. 377 КК — погроза вбивством або на­сильством щодо судді (спеціальна норма) і ст. 129 КК ~ погроза вбивством або спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (загальна норма); п. 8 ч. 2 ст. 115 КК — умисне вбивство у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків (загальна норма) і ст. 348 КК — посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків (спеціальна норма). В усіх цих та інших подібних випадках засто­суванню підлягає тільки спеціальна норма, а сукупність злочинів буде відсутня. Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнає і судова практика. Так, узагальнюючи практику у справах про перевищення влади або службових повноважень, Верховний Суд України зазначав, що у випад­ках спеціальних видів перевищення влади, які передбачені в інших статтях Кримінального кодексу, наприклад, ст. 371 КК — завідомо незаконний арешт або привід; ст. 372 КК — притягнення завідомо невинного до криміна­льної відповідальності тощо, вчинені діяння підлягають кваліфікації лише за спеціальною нормою, а застосування у цих випадках загальної норми — ст. 365 КК можливе лише за наявності реальної сукупності злочинів. Отже, відмінність сукупності і конкуренції полягають у тому, що, по-перше, при сукупності вчиняється два чи більше злочинів, а при конкуренції норм — один злочин; по-друге, при сукупності застосовуються дві чи більше окремих статей Особливої частини КК залежно від кількості вчинюваних зло­чинів, а при конкуренції — лише одна стаття КК.

5. Конкуренцію норм не слід плутати з колізією норм. Це різні поняття. При конкуренції норм протиріччя між нормами не існує, вона завжди вини­кає там, де один вчинений злочин одночасно підпадає під ознаки двох чи більше статей КК. Колізія норм має місце там, де між двома або більше нор­мами існують протиріччя, тобто зміст однієї норми повністю чи частково за­перечує зміст іншої. Колізія існує незалежно від того були вчинені, чи ні конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Як правило, колізія вини­кає у випадках прийняття нового закону, коли слід вирішити питання, який закон слід застосовувати до діянь, вчинених раніше, під час дії попередньо­го закону. Це питання стосується чинності закону про кримінальну відповідальність у часі (див. коментар до ст. 5 КК).

6. Сукупність злочинів слід відмежовувати від повторності злочинів. Ос­новною розрізнювальною їх ознакою є те, що при сукупності вчиняються злочини, передбачені різними статтями (або частинами статті КК), тобто різнорідні і однорідні. Повторність складається із тотожних злочинів, тобто таких, що мають однаковий склад, передбачені однією статтею КК і дуже рідко, у випадках прямо передбачених у законі, повторність можуть утворю­вати однорідні злочини (див. коментар до ст. 32 КК).

У тих випадках, коли особа вчиняє повторно закінчені тотожні злочини, наприклад, повторне одержання хабара службовою особою, її дії кваліфіку­ються за однією статтею КК, де врахована ознака повторності (у даному ви­падку ч. 2 ст. 368 КК). Якщо ж повторність утворюють злочини, передба­чені різними частинами однієї статті КК, або злочини, що мають різні стадії (наприклад, замах на злочин та закінчений злочин), або має місце по­вторність однорідних злочинів (у випадках, прямо передбачених в Особ­ливій частині КК), вчинене кваліфікують за правилами сукупності злочинів, тобто за двома чи більше статтями КК. Таку повторність одночасно визна­ють видом реальної сукупності.

 

< Попередня   Наступна >