47

---

Розділ II

Права та обов'язки подружжя

Глава 3

Загальні положення

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. 2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків по­дружжя. 3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, ко­ли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб — це основа сім'ї. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Ст. 51 Конституції встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняють­ся державою. Вона заінтересована у зміцненні та стабіль­ності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає лише шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформлювати шлюб.

Визначення поняття шлюбу, наведене у ч. 1 коментованої статті, навряд чи можна визнати вичерпним. Адже у ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чо­ловіка (ч. 1 ст. 51 Конституції) і що він є підставою для ви­никнення прав та обов'язків подружжя, хоч останнє положен­ня і закріплене у ч. 1 ст. 36 СК. У статті, що коментується, також не підкреслено, що дійсним є лише шлюб, укладений з додержанням умов, передбачених законом. З урахуванням сказаного вище можна вважати, що шлюб — це вільний спря­мований на створення сім’ї союз рівноправних чоловіка та жінки, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні пра

ва та обов'язки подружжя. Деякі автори зазначають, що шлюб — це довічний союз чоловіка та жінки1 І що його метою є народження та виховання дітей.

У визначення шлюбу як правового поняття навряд чи варто включати ознаку, згідно з якою він є довічним союзом чоловіка та жінки, оскільки це суперечить положенню закону (ч. З ст. 56 СК) про право кожного з подружжя припинити шлюбні відно­сини. Необґрунтованим є й положення про те, що метою шлю­бу є народження та виховання дітей. Як правило, це його наслідок, а не обов'язкова ознака. Шлюб можуть укладати осо­би, які в силу тих або інших причин не можуть мати дітей. Це не є перешкодою його укладенню. Головне, що зазначені осо­би бажають створити сім'ю.

Частина 1 коментованої статті закріплює реєстраційну фор­му укладання шлюбу. Як випливає зі змісту частин 1 і 2 цієї статті, реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Без реєстрації шлюбу не існує. Тому відповідно до ч. 2 статті, що коментується, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Проте треба зазначити, що цьому по­ложенню суперечить зміст ст. 74 та частин 1 і 2 ст. 91 СК (див. коментарі до цих статей).

Частина 3 коментованої статті дублює положення частин 2 і 3 ст. 6 КпШС, згідно з якими релігійний обряд шлюбу, як й інші релігійні обряди, не має правового значення та є особис­тою справою громадян, крім випадків, коли такий обряд відбувся до створення або відновлення державних органів РАЦСу.

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачене ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ве­дення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану". У першому де­креті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юри­дичного значення. Водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до 20 лютого 1919 р., мають силу зареєстро­ваних. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріпле­но й у сімейних кодексах України 1919 р. та 1926 р. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками тери­торії у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення за­значеної невизначеності у ч. З ст. 6 КпШС було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правово­го значення.

У ч. З статті, що коментується, як вже зазначалося, закріпле­не аналогічне правило.

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного розуміння терміна "ци­вільний шлюб". Ним вважається шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто фактичний шлюб. Проте згідно з зако­нодавством України, починаючи зі згаданого декрету РНК УРСР від 20 лютого 1919 р., цивільним шлюбом визнається шлюб, укладений в органах РАЦСу. І його треба відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого є особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

 

Наступна >