Головне меню
Головна Підручники Міжнародне право Дипломатичне і консульське право: Підручник 6.2. ПОНЯТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

6.2. ПОНЯТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Міжнародне право - Дипломатичне і консульське право: Підручник
147

6.2. ПОНЯТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

З огляду на багатовікову дипломатичну практику діяль­ності спеціальних місій, неможливо однозначно визначити їх поняття, зміст та класифікувати. Тим не менше, як з тео­ретичного, так і з практичного боку це питання потребує розв'язання.

Більшість авторів, які досліджують питання диплома­тичного і консульського права, наголошують на існуванні двох основних типів дипломатичних місій: постійна та спе­ціальна. У цьому контексті вони розрізняють дипломатич­них представників у плані "stricto", тобто осіб, які діють у складі постійної дипломатичної місії, та дипломатичних представників, які мають характер "largo", тобто членів спеціальних дипломатичних місій. Треба зазначити, що оби­дві групи мають однаковий дипломатичний статус.

Керуючись цим підходом, можна виділити такі види дип­ломатичних місій: посольства або дипломатичні представ­ництва, представництва держав при міжнародних органі­заціях, спеціальні дипломатичні місії.

Якщо проаналізувати поняття "спеціальна дипломатич­на місія", очевидно, найбільш правильно буде використати при цьому визначення, закріплене у ст. 1 Конвенції про спе­ціальні місії: "Спеціальна місія є тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і скеровується од­нією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання".

Це визначення спеціальної дипломатичної місії скла­дається з чотирьох основних елементів: 1) суб'єктний еле­мент визначає, що місія відряджається для підтримки відно­син між двома державами; 2) органічний елемент містить тезу про те, що місія є органом акредитуючої держави, яка представляє її волю у міжнародних відносинах; 3) функціо­нальний елемент означає, що завдання місії чітко

визна­чені, хоча сфера її діяльності не завжди має бути чітко обме­жена; 4) часовий елемент передбачає, що спеціальна місія має тимчасовий характер, а це, своєю чергою, означає, що період її функціонування має бути короткий.

Відповідно до ст. 1 Конвенції, суб'єктна сфера застосу­вання спеціальної дипломатичної місії обмежується двома державами і не передбачає можливості її використання у ба­гатосторонніх відносинах, оскільки статус дипломатичних місій, скерованих на конференцію, що скликається міжна­родною організацією, закріплений Віденською конвенцією про представництво держав у їхніх відносинах з міжнарод­ними організаціями універсального характеру в 1975 р.

Питання щодо відряджання та приймання у себе спеці­альної місії належать до компетенції сторін і розв'язуються за їх взаємною згодою. Домовленість може бути виражена у вигляді договору, який передбачає обмін певними місія­ми, нот, джентльменської угоди тощо.

Сучасне міжнародне право передбачає, що кожен його суб'єкт (держава, нація, що бореться за свою державність, міжнародна організація) мають право скеровувати і прий­мати спеціальні місії.

Органічний елемент поняття "спеціальна місія" містить умову, згідно з якою місія представляє акредитуючу дер­жаву і відповідно є органом цієї держави, який представ­ляє її в зовнішніх зносинах. Це значною мірою відмежовує спеціальну дипломатичну місію від інших видів тимчасо­вих місій, зокрема тих, що мають технічний характер. Наприклад, сьогодні відбувається чимало зустрічей експер­тів різних галузей, які обговорюють різні проблеми між­народних відносин, однак не всі вони користуються стату­сом спеціальних дипломатичних місій. Отже, спеціальна дипломатична місія має бути органом акредитуючої держа­ви, уповноваженим виражати її суверенну волю в межах дорученого їй завдання.

У разі виникнення спору між акредитуючою і приймаю­чою державами стосовно дипломатичного характеру спеці­альної місії застосовується кілька об'єктивних критеріїв оцінки характеру місії: дипломатичні титули і ранги, дип­ломатичний паспорт, дипломатична віза та повноваження.

У таких випадках держави здебільшого керуються нор­мами звичаєвого права або міжнародної ввічливості.

Функціональний елемент поняття "спеціальна місія" визначається її завданнями. Більш конкретно функції спеці­альної місії визначає акредитуюча держава за згодою на це приймаючої держави (ст. 3). Отже, як уже зазначалося, спеціальна місія може діяти в межах тих завдань, які їй доручено. Але це не означає, що завдання не можуть бути розширені за взаємною згодою сторін. У кожному випадку формування спеціальної місії її функції мають бути чітко визначені.

Часовий елемент поняття "спеціальна дипломатична місія" містить умову тимчасовості такої місії і за його допо­могою як у теорії, так і в практиці здійснюється розмежу­вання між спеціальними дипломатичними місіями та по­стійними дипломатичними представництвами. Тимчасовий характер спеціальної місії може виявлятись як у часі її функціонування, так і в прийнятті зацікавленою державою рішення про те, що місія завершить свою діяльність у мо­мент виконання покладеного на неї завдання. Однак із цьо­го не можна зробити висновок про те, що час її діяльності завжди є короткий, оскільки мета місії може бути досить складна, а її виконання нерідко потребує довшого часу. В історії дипломатії відомі випадки, коли діяльність таких місій тривала декілька років.

Відомо, що склад, завдання й характер діяльності різних спеціальних місій неоднакові. З огляду на це їх класифіку­ють за певними критеріями. У міжнародно-правовій літера­турі існують різні підходи щодо проведення такої класифі­кації. Якщо їх узагальнити, то можна виділити такі види спеціальних місій:

Некогерентна класифікація, в якій відсутній однорід­ний критерій.

Класифікація, в якій береться за основу правовий ста­тус членів спеціальних місій.

Класифікація за суб'єктами.

Змішана класифікація за предметно-суб'єктним кри­терієм.

Предметна класифікація.

Автори, які використовують некогерентну класифікацію (Р. Генет, К. Стефко, І. Бліщенко, М. Бартош), ставлять собі за мету проведення ідентифікації різноманітних форм спеціальних дипломатичних місій для з'ясування їх суті, змісту й особливостей. Найбільш вдалою видається класифі­кація М. Бартоша, який, аналізуючи основні аспекти діяль­ності спеціальних місій, провів їх диференціацію на такі види:

спеціальні місії церемоніального характеру (інавгура­ція, національні свята, траурні почесті тощо);

спеціальні місії, які виконують функції політичного або технічного характеру;

дипломати ad hoc, які виконують функції за доручен­ням;

учасники таємних переговорів;

спостерігачі;

посли at large;

делегації глав держав;

політичні представники, які не мають дипломатично­го статусу;

приватні представники.

Прихильники другого підходу щодо класифікації спеці­альних дипломатичних місій беруть за основу критерії пра­вового статусу членів місії та обсяг дипломатичних при­вілеїв та імунітетів, якими вони наділені. Відповідно спеці­альні місії поділяють на такі види:

глави іноземних держав, їх делегації та члени їх сімей, які подорожують разом з ними;

посли, делеговані з певною метою;

арбітри і члени консультаційних та слідчих комісій;

судді Міжнародного суду в Гаазі;

делегати міжнародних комісій, які створені відповід­но до міжнародних конвенцій.

В основі третього підходу до класифікації спеціальних місій закладено суб'єктний елемент. Згідно з таким крите­рієм виділяють:

спеціальні місії у багатосторонніх відносинах;

спеціальні місії, що діють у рамках програм з міжна­родної співпраці та багатосторонніх відносин;

спеціальні місії держав-членів міжнародної організа­ції до держав, які ще не є членами міжнародної організації;

спеціальні місії держав-членів міжнародної організа­ції до цієї організації.

На думку Е. Сатоу, який є прихильником четвертого підходу щодо класифікації дипломатичних місій, останні поділяють на:

місії церемоніального характеру зі спеціальною метою;

спеціальні місії, що реалізують визначену мету;

комісарів, які беруть участь у переговорах з приводу вирішення прикордонних спорів;

делегації на міжнародних конференціях;

папських легатів.

Представники п'ятого підходу застосовують предметний критерій.

Крім цього, використовуються й інші підходи щодо кла­сифікації спеціальних місій за:

рангами;

предметною сферою контактів;

завданнями.

Якщо брати за основу критерії рангу, відповідно можна виділити місії, очолювані главами держав, міністрами, по­слами, особами, які мають дипломатичний ранг, та особа­ми, які його не мають. Однак при цьому виникають значні труднощі, що стосуються визначення міжнародно-правово­го статусу таких спеціальних місій. Тим не менш, лише всебічна диференціація різновидів спеціальних місій із за­стосуванням декількох критеріїв класифікації сприяє ці­лісному уявленню про цей інститут дипломатичного права.

 

< Попередня   Наступна >