Головне меню

ВСТУП ДО ТРУДОВОГО ПРАВА

Трудове право - Трудове право України

У цей час трудове право в промислово розвинених країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, в якій задіяно найбільше число членів суспільства. А тому вона заслуговує на особливо пильну увагу держави.

Не випадково в Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. №1166/97 (Урядовий кур'єр. - 1997. - 30 жовтня) багато уваги приділено питанням ринку праці й зайнятості населення, реформування трудових відносин, вдосконаленню системи оплати праці й доходів населення.

Україна вступила на шлях ринкових перетворень. Нові суспільні відносини потребують нових моделей правового регулювання. Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, необхідність забезпечення захисту трудових прав працівників вимагають прийняття нового Трудового кодексу України. У сучасний період відносини в сфері праці регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Не всі вони адекватно відображають ринкові процеси, які народжуються і переживають період свого становлення. Останнім часом відмічається зростання порушень трудових прав громадян. Збільшилося число незаконних звільнень працівників, мають місце невчасна виплата заробітної плати і надання працюючим вимушених неоплачуваних відпусток. На багатьох підприємствах недержавної форми власності трудові відносини не оформлюються відповідно до законодавства. Працівники приймаються на роботу без укладення трудового договору та оформлення трудової книжки. Останнім часом ряд комерційних структур замість трудових договорів при прийнятті на роботу

використовують цивільно-правові договори (договори підряду), які регламентуються гл. 28 Цивільного кодексу України. Внаслідок цього працівники позбавляються гарантій, передбачених законодавством про працю. Є випадки укладення трудового договору, умови якого погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, чим порушуються правила ст. 9 Кодексу законів про працю України. Наприклад, заздалегідь передбачається необмежене право власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (далі - власника) звільняти працівника за підставами, не передбаченими законодавством. Непоодинокі випадки встановлення кабальних умов: звільнення з власного бажання за умови відпрацювання певного терміну перед звільненням, продовження терміну попередження при звільненні, матеріальні санкції при звільненні з ініціативи працівника, можливість вільного переведення і переміщення працівника без його згоди. Досить часто працівникам недержавних підприємств нараховується явно занижена заробітна плата для того, щоб "сховатися" від податків. Усе більш звичною стає практика примушення працівників під страхом звільнення до заміни безстрокових договорів строковими або укладення контрактів при прийомі на роботу з будь-якими категоріями працівників на порушення правил ч. 3 ст. 21 КЗпП.

Майже 15 тис. порушень законодавства про працю і зайнятість виявлено в 1 півріччі правоохоронними органами України (Праця і зарплата. -1999. - №1 (161). - Січень). Впродовж 1998 р. з ініціативи роботодавців майже 2,8млн працівників (20% загальної чисельності) перебували у вимушених відпустках; 2,1 млн осіб (16% загальної чисельності) працювали у режимі неповного робочого часу. За станом на 10 січня 1999 р. загальна сума боргу із заробітної плати становила 6,5 млрд грн.; вчасно не одержали заробітну плату 10,8 млн осіб, або 71 % працівників, зайнятих в усіх галузях економіки; чисельність зареєстрованих незайнятих громадян на 1 січня 1999 р. у 1,5 раза перевищила минулорічний показник і досягла 1039,3 тис. осіб, практично усі ці громадяни одержали статус безробітного (Праця і зарплата. - 1999. - №4 (164). - Лютий). Ці та інші порушення пов'язані зі зміною соціально-економічних умов, кризовим станом економіки, невідповідністю діючих норм трудового законодавства новим суспільним і економічним відносинам, ослабленням державного нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю.

Повсюдне порушення прав працівників примушує їх до самозайнятості, до переміщення праці у тіньову економіку. Все це свідчить про усунення держави, що проголосила себе соціальною (ст. 1 Конституції України), від виконання свого конституційного обов'язку. У даний час склалася ситуація, за якої, з одного боку, гарантії трудових прав, передбачені законодавством, можуть бути реалізовані лише при умові нормально функціонуючої економіки, з другого - економіка не може бути відновлена без належного сучасного правового забезпечення трудових відносин.

В умовах становлення ринкових відносин в Україні назріла необхідність проведення радикальної реформи трудового законодавства. В останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП, прийняті важливі законодавчі акти. Найближчим часом планується прийняття нових законів. Це не виключає необхідності розробки концепції розвитку трудового законодавства України в умовах формування ринкових відносин.

Перед наукою трудового права стоїть цілий комплекс нових проблем, породжених новими умовами суспільного розвитку.

Проблема гармонізації трудового законодавства України з міжнародним правом.

Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік, потенційна взаємовигідність співпраці між державами, активні міграційні процеси, нарешті, тенденція до спільного розуміння різними державами змісту й обсягу соціальних прав людини примушують до пошуку спільних моделей у розв'язанні загальних проблем. Однією з найбільш загальних тенденцій розвитку зарубіжного трудового права є тенденція до конвергенції, до єдності й одноманітності в регулюванні найважливіших компонентів трудових відносин у всесвітньому масштабі. Чим вище буде рівень демократії і відкритість нашого суспільства, тим більше будуть виявлятися загальні об'єктивні процеси в окремих державах, зокрема, в сфері застосування праці. Міжнародні норми здійснюють вплив на трудове законодавство України шляхом безпосереднього застосування міжнародних актів після їхньої ратифікації Верховною Радою України; включення міжнародних норм у текст законів; врахування загальних принципів, передбачених міжнародними актами, у законодавстві України. Як джерела права міжнародно-правові акти поділяються на акти всесвітнього співтовариства - акти ООН і МОП, акти регіонального співтовариства (акти об'єднань держав Європи), а також двосторонні й багатосторонні договори.

У час всесвітньої уваги до прав людини, визнання їх на національному і міжнародному рівнях, велике уніфікуюче значення мають конвенції і рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП). Діяльність МОП привела до створення міжнародного трудового права, яке має незаперечний вплив на європейське трудове право. Україною ратифіковано 51 конвенцію МОП, а також передбачається ратифікація Конвенції МОП №117 про основні цілі й норми соціальної політики, Конвенції МОП №132 щодо оплачуваних відпусток та №140 про навчальні відпустки, Конвенції МОП №81 про інспекцію праці в промисловості та торгівлі, Конвенції МОП №150 про регулювання питань праці, Конвенції МОП №155 про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище і деяких інших. Ратифіковані Конвенції МОП стають частиною національного законодавства. Проте вони не доведені належним чином до відома населення, хоча це має бути обов'язково зроблено, оскільки такі акти визначають права та обов'язки громадян. Таким чином, зміст цих актів залишається невідомим широкому загалу, а відтак вони не виконуються; не ведуться наукові розробки щодо узгодження з ними норм КЗпП та інших законодавчих актів в галузі праці України.

Інтеграція України у європейські структури поставила нову проблему перед трудовим правом України.

Указом Президента України від 11 червня 1998 р. затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, якою передбачено адаптацію важливих галузей законодавства, визначених Угодою про партнерство та співробітництво, підписаною між Україною і Європейським Союзом. Однією з таких галузей є трудове законодавство України, перед яким стоїть завдання його реформування і поступового приведення у відповідність із європейськими стандартами трудових прав. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. №1496 затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Офіційний вісник України. - 1999. - №33).

Гармонізація трудового права України із правом Європейського Союзу має певні складнощі як загальнотеоретичного, так і галузевого характеру.

Природа європейського права досить складна, вона обумовлена унікальністю співтовариств, які виникли як міжнародні організації і продовжують еволюціонувати у напрямку федеративних або конфедеративних структур. Поняття "європейське право" охоплює собою інститути, котрі діють в межах Європи, а не тільки Співтовариств.

Право Європейського Союзу має комплексний характер, воно поєднує міжнародно-правові конфедеративні й федеративні риси; є динамічним і має незавершений характер (Право Европейского Союза: правовоє регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В. В. Безбаха, доц. А. Я. Капустина, проф. В. К. Пучинского. - М.: Зерцало, 1999.- С. 22-26). Професор Г. І. Муромцев визначає право ЄС як сукупність норм, інститутів і принципів, котрі послуговують вираженню і закріпленню волі та інтересів Союзу як інтересів транснаціональних (Там же. - с. 27). Д. Ласак і Дж. В. Брідж вважають, що право Співтовариства не відповідає прийнятим класифікаціям: воно одночасно міжнародне і національне, публічне і приватне, матеріальне і процесуальне, викладене у законодавстві й прецедентах.

Враховуючи наведені особливості, вважаємо, що у першу чергу мова має йти про імплементацію принципів права ЄС у національне законодавство України, а згодом і окремих правових норм. Загальні принципи права ЄС сформульовані Судом ЄС, серед них слід виділити принципи захисту основних прав людини; надання права на звернення до суду; юридичної ясності; захисту законних сподівань; недискримінації і рівності в поводженні (Борхардт К. Д. Азбука права Современного Сообщества. - М., 1994. - С. 45), пропорційності, забезпечення процедурних прав (Ильин Ю. Д. История й право Европейского Союза. - Харьков: Фірма "Консум", 1998. - С. 51-54). Ці принципи передбачаються або випливають з регламентів, директив, рішень Ради Європи, Європейської Комісії, Європарламенту, Європейського Суду Правосуддя (ЄСП). Так, у справі Стаудер проти м. Ульма зроблено висновок, що "захист основних прав людини є ведучим принципом Співдружності і підлягає захисту з боку Суду. Пізніше у рішенні з іншої справи ЄСП знову заявив, "що основні права є невід'ємною частиною загальних принципів права, додержання яких він забезпечує; що забезпечуючи ці права, Суд є натхнений конституційними традиціями, загальними для держав-членів".

Стосовно сфери трудового законодавства важливим є визначити увесь комплекс прав людини щодо здійснення праці "за чужий рахунок", як сказано у Регламенті Ради №1612/68 від 15 жовтня 1968 р. "Про вільне пересування трудящих в межах Співтовариства". Тобто мова йде про найману працю. Регламент встановлює, що принцип неприпустимості дискримінації передбачає для трудящих - членів Співтовариства такі ж можливості отримання роботи, як і для громадян приймаючої держави. У зв'язку із такими цілями Регламенту не підлягають застосуванню норми законодавства й адміністративної практики держав - членів Співтовариства, котрі передбачають обов'язковий особливий порядок укладення трудових договорів для іноземців, а також ставлять прийом на роботу в залежність від реєстрації в бюро по працевлаштуванню (ст. 3 Регламенту). Слід визнати, що законодавство України у питанні працевлаштування іноземних громадян потребує зміни, оскільки повністю протирічить вказаному положенню. Для таких громадян видача візи поставлена у залежність від дозволу на працевлаштування. Дозвіл видається лише за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати таку роботу; особи, які прибули в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не мають, і дозвіл на працевлаштування їм не видається (Про тимчасовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні: Пост. Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. №137 (п. 1) // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 169-170; Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. (ст. 8) (із зм. і доп.) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №14. - Ст. 171). Існуючий у нашому законодавстві порядок зорієнтований на адміністративно-планову економіку. У ринкових відносинах є неприйнятним ставити угоду про працевлаштування між роботодавцем і працівником у залежність від дозволу центру зайнятості (див. Про судову практику в трудових спорах // Юридическая практика. - 1999. - №1. - 1-15января).

У сучасних умовах відбувається пошук основних підходів до вироблення нової соціально-ринкової економіки. Як вважає відомий американський економіст Дж. Голбрейт, "необхідно знайти таку систему, яка найкращим чином зв'язала б в єдине ринкову орієнтацію з орієнтацією на задоволення соціальних потреб" (Голбрейт Дж. Рецепты, внушающие сомнения. - Цайт (Гамбург) // Зарубежом. - 1990. - №50).

Процес конвергенції може бути успішним при дотриманні трьох умов: збереження усього кращого у вітчизняному законодавстві; перенесення кращих моделей, ідей, принципів із зарубіжного законодавства; врахування особливостей національної правової системи. У зв'язку з цим не зайвим буде визначити, що ж потрібно розуміти під кращими правовими моделями. Очевидно, такими є положення про соціальний захист працівників - головних рушійних сил економічного і соціального прогресу, а також положення, що передбачають досягнення соціальної згоди в сфері трудових відносин між роботодавцями і працівниками на всіх рівнях - виробничому, галузевому, державному.

Разом з тим потрібно уникати штучного запозичення правових норм і перенесення їх в законодавство України без урахування національних особливостей і реального стану економіки. Тому необхідно визначити межі запозичення іноземних правових норм, критерії їх "адаптаційності", механізм гармонізації. Не треба забувати, що далеко не всі іноземні ідеї, норми оцінюються прогресивно навіть західними дослідниками, а багато з них не можуть бути перенесені в наше законодавство внаслідок національних особливостей (Иванов С. А. Трудовое право переходного периода: проблеми использования зарубежного опьіта // Государство й право. - 1995. - №3. - С. 30-39). Потрібно також підкреслити, що шлях до ринку і стабільні ринкові відносини - не тільки різні поняття і становища в суспільному житті, але вони відділені одне від одного у часі. Очевидно, і набір правових засобів для регулювання цих двох етапів повинен бути різним. У перехідний період не можна заперечувати ведучу роль держави в справі впорядкування і контролю в суспільних відносинах. Серед базових проблем сьогодення - радикальні зміни у сфері трудових відносин, відновлення жорсткої регулятивної функції держави (Кучма Л. Д. Соціальна політика має стати справді людиною // Урядовий кур'єр. - 1999. - №69-70. - 15 квітня).

Проблема механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом вимагає врахування того, що система останнього поділяється на публічне і приватне право. З цього приводу висловлюється стурбованість, адже наше національне законодавство не має такого чіткого поділу (Опришко В. Ф. Теоретичні та практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень 1998. - К., 1998. - С. 17).

Актуальним є окреслення публічних і приватних засад у правовому регулюванні праці у перехідний період до ринкової економіки. Трудове право зародилося у цивільному праві й лише усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав людини у процесі здійснення найманої праці дозволило трудовому праву набути статус самостійної галузі права. Трудове право завжди було публічно-приватним, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади та окреслилася тенденція до переваги приватних. Починаючи з 90-х років, набули подальшого розширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатись угоди на різних рівнях.

Разом з тим необхідно враховувати традиції національної правової системи, в якій значну роль відіграє держава. Проблема збереження державного регулювання набула відчутну реальність після серпневої (1998 р.) економічної кризи у Росії. Економіка України також перебуває у стані кризи, що посилюється. Усі реалії сьогодення сильно похитнули віру у вільний ринок, у принцип дерегулювання економіки. Очікуваного ринкового економічного чуда не відбулося. У 1998 р. вперше після тріумфу вільного ринку, що спостерігався у 1980 р., почали висловлюватися серйозні сумніві щодо ефективності вільного ринку навіть зарубіжними спеціалістами (Манн Роберт. Поколебленная вера в свободньїй рьінок // Зарубежом. - 1999. - №2; Сорос Джорж. Криза глобального капіталізму // Відкрите суспільство під загрозою: Пер. зангл. - К.: Основи, 1999. - 260с.).

В економічній теорії розглядаються можливості вирішення усіх соціальних питань в умовах досконалої конкуренції, однак реальне життя засвідчує безпідставність таких ідей. При побудові соціальної ринкової економіки одним із визначальних принципів є органічна єдність ринку і держави. Причому спостерігається розширення функцій держави у сучасному суспільстві при збереженні ринкових свобод. Багато з фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені тільки за допомогою ринкових механізмів (Нестеренко А. Социальная рьіночная зкономика: концептуальньїе основи, исторический опит, уроки для России // Вопросьі зкономики. - 1998. - №8. - С. 71-84). Автори підручника вважають, що саме за допомогою держави можна забезпечити публічні інтереси громадянського суспільства.

Публічний інтерес - це визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти (Тихомиров Ю. А. Публичное право: Учебник. - М.: БЕК, 1995. - с. 55). Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі держави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов'язкові соціальні стандарти у сфері праці; норми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників (пільги для неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю, у зв'язку з материнством); виступає гарантом дотримання соціальних прав людин у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, Конституцією і трудовим законодавством України; а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ і організацій, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі місця; в обов'язку держави здійснювати діяльність щодо бронювання і створення робочих місць та фінансування програм щодо зайнятості й професійного навчання населення. Держава повинна створювати умови для реалізації громадянами соціальних прав, забезпечувати їх гарантії. Разом з тим держава відмовилася від надання громадянам гарантованої роботи. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, держава гарантує кожному право на працю шляхом встановлення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов'язок працювати, громадяни мають змогу самі обирати види і тривалість своєї трудової зайнятості та своєю працею заробляти собі на життя. Держава приймає на себе обов'язок забезпечити кожному таку можливість. Це суттєва відмінність нової Конституції від положень ст. 38 Конституції УРСР. Конституцією передбачено гарантії соціальних прав людини і громадянина, однак реалізація цих положень поки ще далека від бажаного.

У сучасних умовах спостерігається зміна предмета трудового права за рахунок нових правових інститутів, таких як: суб'єкти трудового права; організація зайнятості й працевлаштування; професійна орієнтація, професійний відбір, профнавчання, перекваліфікація; захист честі, гідності й трудових прав працівників; соціальне партнерство і деякі інші. Однак не всі з перерахованих інститутів належать до трудового права, оскільки їх реалізація здійснюється іншими методами правового регулювання. У рамках правового інституту "Суб'єкти трудового права" нового погляду вимагає такий суб'єкт (сторона) трудового договору як роботодавець. Останнім часом з'явилися публікації, в яких аналізуються особливості праці окремих категорій працівників, зокрема в недержавних організаціях, однак правовий статус роботодавця - його види, права, обов'язки та їх межі; гарантії і їх межі; відповідальність - залишаються багато в чому відкритими питаннями.

Вимагає серйозних наукових досліджень проблема єдності й диференціації-у трудовому праві. В останні роки набула поширення тенденція в національному законодавстві передбачати численні соціальні пільги різним категоріям громадян. Однак встановлення позитивної диференціації для одних спричиняє негативну диференціацію для інших. Ринкові відносини висувають нові підходи в цій сфері. Необхідні наукові критерії і межі диференціації. До речі, у зарубіжному трудовому праві спостерігається тенденція до зменшення його диференціації, нівелювання правового статусу різних категорій найманих працівників.

Ця проблема тісно пов'язана з наступною. У сучасний період відбувається формування нового правового явища - соціального права. Цей термін досить широко застосовується у зарубіжній юридичній практиці. Проте різні держави вкладають у це поняття неоднаковий зміст, так само як і у поняття соціальної політики. Цікаво, що у "Зеленій книзі" стосовно соціальної політики в Європейському Союзі Комісія європейських співтовариств (1993 р.) умисне обминула проблему визначення соціальної політики. Заявивши, що різні країни визначають це поняття по-різному, комісія вирішила, що для неї соціальна політика означає всі заходи, здійснювані в соціальній сфері. Однак і соціальна сфера визначення не дістала (Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки: Пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - С. 15). Проте, якщо не буде досягнуто згоди про поняття і складові соціальної сфери, соціальної політики, марно сподіватись і спільних підходів до визначення правових засад у регулюванні таких суспільних відносин. Але ж якоїсь одностайності необхідно досягти, інакше проблеми апроксимації (наближення) національного законодавства до права Європейського Союзу не зможуть бути вирішені.

Ю. А. Тихомиров, досліджуючи проблеми публічного права, зазначає: "Не виключені нові підходи до вирішення проблеми формування соціального права, що охоплює галузі публічного права, котрі прямо звернені до захисту інтересів людини і громадянина. Скажімо, екологічне право, право соціального забезпечення насичені елементами публічного і приватного права в цілком своєрідній пропорції" (Тихомиров Ю. А. Публичное право: Учебник. - М.: БЕК, 1995. - С. 36). Далі він називає галузі так званого соціального права: трудове, екологічне, земельне, підприємницьке, банківське та інші (Там же. - С. 345). Як бачимо, тут є предмет для наукової дискусії. Стосовно України певні узагальнюючі орієнтири вже закладені Основними напрямами соціальної політики на 1997-2000 роки, затвердженими Указом Президента України 18 жовтня 1997 р. До складових соціальної політики тут віднесено ринок праці та зайнятість населення, трудові відносини, оплату праці та доходи населення, соціальне забезпечення, захист громадян як споживачів, гуманітарну політику (освіту, науку, охорону здоров'я, культуру, фізичну культуру і спорт, відпочинок і туризм), житлову політику.

Проблема формування соціального права в Україні повинна розглядатись у контексті європейських міжнародно-правових стандартів, котрі визначені у Переглянутій Європейській соціальній хартії, підписаній у Страсбурзі 3 травня 1996 р. урядами - членами Ради Європи. Цей визначний акт, який містить повний перелік соціальних прав людини, 7 травня 1999 р. підписано Україною.

Окреслена проблема у всій своїй складності не піддається поясненню в рамках традиційних постулатів теорії про поняття права, предмет галузі права та її метод, співвідношення системи права і системи законодавства. На часі нагальна потреба визначити усю систему суспільних відносин, що складають соціальну сферу, правовий механізм її регулювання і місце та роль такого важливого компонента в цій системі як трудове право. Не можна не бачити взаємозалежних зв'язків, зокрема, що пільги і переваги, які пов'язані з правом на пенсію працівника (скорочений трудовий стаж, знижений пенсійний вік), хоч і належать до сфери іншої галузі права - права соціального забезпечення, свої витоки мають у трудових правовідносинах і безпосередньо впливають на них. Сюди також відноситься питання про встановлення співвідношення участі працівників і роботодавців у соціальному страхуванні. Ці проблеми повинні вирішуватися спільними зусиллями обох галузей права. Доцільно обговорити комплексний характер названих відносин.

Нарешті необхідно однозначно вирішити питання про сферу застосування трудового законодавства. Залишається актуальною проблема трудових прав і гарантій працюючих власників, а також працівників, подібних до найманих працівників - державних службовців, суддів, прокурорів, співробітників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, військовослужбовців.

Не тільки трудове право України переживає період реформування. Серйозні зміни відбуваються в трудовому праві країн Заходу: перенасичення ринку праці; безробіття змінює зміст трудового договору, він стає більш гнучким; широке застосування отримують неповна зайнятість, неповний робочий час, використання працівників іншої організації "під позику"; є проблеми забезпечення гарантій працівників на приватних підприємствах. Всі ці проблеми з переходом до ринкових відносин набувають поширення і в Україні.

Трудове право України стоїть на порозі реформ і чекає обґрунтованих наукових висновків та пропозицій.

< Попередня   Наступна >