Головне меню

6.КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ТА УГОДИ

Трудове право - Конспект лекцій з трудового права

Перехід України до ринкової економіки, викори­стання різних форм власності потребують створення механізму соціального захисту прав та інтересів пра­цівників.

Колективний договір як одна з важливих форм де­мократичного самоврядування сприяє визначенню взаємовідносин власника або вповноваженого ним ор­гану з трудовим колективом у галузі праці, економіки та соціального розвитку підприємства.

Легального визначення поняття колективного дого­вору не дається ні в Законі України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р.1, ні в КЗпП Ук­раїни. Тому в юридичній літературі існують різні ви­значення цього поняття. Аналізуючи чинні норми тру­дового права, доходимо висновку, що колективний до­говір — це письмова нормативна угода між власником або вповноваженим ним органом і трудовим колекти­вом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим колективом орган. Цією угодою визначаються взаємні зобов'язання сторін у галузі трудових і соціально-економічних відносин.

Дане визначення чітко вказує на такі його ознаки:

• наявність сторін — власника і трудового колек­тиву;

• лише письмова форма нормативної угоди;

• зміст — взаємні зобов'язання сторін. Правова регламентація відносин учасників колек­тивного договору визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" та КЗпП України. Ці норми права чітко розрізняють два нормативних дого­вори: колективний договір і колективні угоди.

За правовим значенням колективні договори мо­жуть бути двох видів: а) колективний договір підпри­ємства, установи, організації; б) колективний договір структурного підрозділу підприємства в межах його компетенції (ст. 2 Закону).

Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає й види угод, зокрема генеральну, або дер­жавну, угоду, сторонами якої є професійні спілки, котрі об'єднуються для ведення колективних перего­ворів і укладення генеральної угоди; власн

ики або вповноважені ними органи, які об'єднуються для ве­дення колективних переговорів і укладення генераль­ної угоди.

Другим видом є угода на галузевому рівні, сторона­ми якої виступають власники, об'єднання власників або вповноважені ними органи; профспілки чи об'єд­нання профспілок або інших представницьких органі­зацій працівників, які мають відповідні повноваження щодо ведення переговорів, укладення угод та реаліза­ції їх норм.

Третім видом є угода на регіональному рівні, котра укладається між місцевими органами державної вла­ди або регіональними об'єднаннями підприємців; об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовим колективом органами.

До основних положень колективних договорів і угод належать їх зміст, сфера поширення, строк дії та порядок укладення.

До змісту колективного договору входять усі його умови, про які сторони мають право домовлятися під час його укладення. Ці умови й визначають права, обов'язки та відповідальність сторін за їх виконання. Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає лише приблизний перелік питань, за якими сторони можуть визначати свої зобов'язання. Цей пе­релік не є вичерпним і тому дає можливість сторонам передбачити й інші додаткові гарантії чи соціаль­но-побутові пільги (ст. 7 Закону).

Усі питання, що визначають зміст колективного до­говору, умовно групуються за трьома ознаками.

Перша група включає основні питання взаємних зобов'язань сторін виробничого характеру: а) внесен­ня змін в організацію виробництва та праці; б) забез­печення продуктивної зайнятості працівників; в) нор­мування й оплата праці тощо.

Друга група містить колективний договір про вза­ємні зобов'язання сторін у галузі трудових правовід­носин: а) режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку; б) умови й охорона праці; в) встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Третя група включає взаємозобов'язання соціаль­но-економічного характеру: а) забезпечення житлом; б) культурне та медичне обслуговування; в) організа­ція оздоровлення та відпочинку працівників.

Крім зазначеного, умови колективного договору, що визначають його зміст, класифікуються так: 1) норма­тивні, що передбачають додаткові пільги, переваги чи види та розміри винагороди за працю, додаткові від­пустки тощо; 2) зобов'язальні, що передбачають зобо­в'язання сторін з чітким зазначенням строків їх вико­нання, суб'єктів-виконавців (наприклад, установити в шкідливих цехах додаткову вентиляцію впродовж трьох місяців з дня укладення колективного договору, запровадити спеціальне харчування в цехах з підви­щеною загазованістю і запиленістю тощо); 3) організа­ційні, що включають строки дії, здійснення контролю за його виконанням, внесення змін, доповнень, відпо­відальність у разі порушення умов колективного дого­вору тощо.

Основна вимога колективного договору полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати ста­новище працівників порівняно з чинним законодавст­вом, а умови, що погіршують умови праці працівників, визнаються Законом недійсними (ст. 5 Закону).

Важливою специфікою трудового законодавства є визначення сфер дії і поширення колективного дого­вору. Положення колективного договору поширюють­ся на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або вповноваженого ним органу, так і для всіх праців­ників підприємства (ст. 9 Закону, ст. 18 КЗпП Украї­ни). За сферою дії колективний договір набирає чин­ності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі, і діє протягом усього періоду, на який сторони уклали його (рік, два чи більше), — це визначається сторонами при укладенні договору.

Важливими характеристиками колективного дого­вору є порядок його укладення, строк розробки про­екту, утворення робочої комісії для ведення сторона­ми колективних переговорів. Усе зазначене набирає чинності з моменту оформлення цих відносин наказом по підприємству і постановою профспілкового комітету. Укладення колективного договору — процедура копітка і тому потребує чіткого юридичного врегулю­вання багатьох питань, зокрема: а) проведення пере­говорів; б) визначення змісту договору; в) усунення розбіжностей; г) гарантії та компенсації на період пе­реговорів; д) внесення змін і доповнень; е) контроль за виконанням колективного договору тощо.

Процесуальні строки для ведення переговорів умовно можна поділити на два види: визначені зако­ном і визначені угодою сторін. Законом визначаються тримісячний і семиденний строки (ст. 10 Закону). Пер­ший зобов'язує будь-яку зі сторін письмово повідоми­ти іншу про початок переговорів, а другий зобов'язує сторону, яка отримала повідомлення, розпочати пере­говори.

Строки для ведення переговорів можуть установ­люватися й угодою сторін, якщо це зазначено в колек­тивному договорі.

Головна сутність переговорного процесу полягає в тому, що сторони визначають: а) порядок проведення переговорів; б) порядок створення робочої комісії з представників сторін. До основних функцій комісії на­лежать:

1) підготовка проекту колективного договору;

2) прийняття пропозицій від працівників, трудових колективів;

3) прийняття рішення, яке оформлюється протоко­лом.

Підготовлений проект колективного договору обго­ворюється в трудових колективах, а після врахування їх зауважень доопрацьовується й виноситься на обго­ворення та прийняття загальними зборами (конфе­ренцією) трудового колективу. Після цього схвалений договір підписується представниками сторін щонай­пізніше через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудо­вого колективу (ст. 13 Закону), і підлягає повідомній реєстрації місцевими органами державної влади в по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 9 Закону, ст. 15 КЗпП України).

Суттєво новим видом правових актів в умовах рин­кових правовідносин є колективні угоди, про види й сторони яких ішлося раніше. Але доцільно звернути увагу на такі їх основні положення, як значення і зміст. За значенням колективні угоди спрямовані на регулювання: 1) гарантій у галузі праці та продук­тивної зайнятості; 2) оплати праці та розміру прожит­кового мінімуму; 3) охорони праці та житлово-побуто­вого, медичного, культурного обслуговування тощо.

Зміст колективних угод в основному визначений ст. 8 Закону, в якій зазначено, що угодою (державного чи галузевого рівня) регулюються основні принципи й норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці, за­безпечення зайнятості, оплати праці, соціального страхування, режиму праці та відпочинку, задоволен­ня духовних потреб населення тощо.

< Попередня   Наступна >