Головне меню

§ 5. Принципи кримінально-виконавчого права

Кримінально-виконавче право - Кримінально-виконавче право України
111

§ 5. Принципи кримінально-виконавчого права

Кримінально-виконавче право як галузь права характеризується тим, що його норми об'єднані у систему єдиними принципами. Слід зверну­ти увагу на існуючі відмінності між принципами кримінально-виконав­чого законодавства, сформульованими у ст. 5 КВК України, й принци­пами кримінально-виконавчого права як галузі права. Так, за ст. 5 КВК «кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування пока­рань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рів­ності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право-слухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності орга­нів і установ виконання покарань». На відміну від цього переліку прин­ципами кримінально-виконавчого права є: справедливість, поважання прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання пока­рання.

Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого права й законодавства зумовлена тим, що вони містять у собі ідеальні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності, про результат цілеспрямованих зусиль адміністрації органів та установ виконання покарань. Принципи кримінально-виконавчого права є виразом голо­вного, основного в даній галузі права, вони відображають стратегічну тенденцію його розвитку, показуючи, на що воно зорієнтовано. Сфор­мульовані спочатку наукою кримінально-виконавчого права правові принципи, об'єктивуючись у кримінально-виконавчому законодавстві, виходять за межі сучасних наукових уявлень і, набуваючи нормативно-правових характеристик, одержують широке соціально-правове значен­ня. Принципи кримінально-виконавчого права п

окликані відігрівати значну роль у формоутворенні кримінально-виконавчого законодавства й відповідної галузі права як соціальної реальності.

Принципи кримінально-виконавчого права відбиваються у струк­турних елементах механізму правового регулювання діяльності органів та установ виконання покарань, а саме:

- у нормах кримінально-виконавчого права, які моделюють і рег­ламентують процес виконання-відбування покарання;

- у кримінально-виконавчому законодавстві, що відбиває зміст пра­вових норм та оформляє їх у єдиний Кримінально-виконавчий кодекс;

- у кримінально-виконавчих правовідносинах, які конкретизують права й обов'язки адміністрації органів та установ виконання покарань і засуджених;

- в актах тлумачення змісту норм кримінально-виконавчого зако­нодавства;

- у кримінально-виконавчій діяльності органів та установ виконан­ня покарань при здійсненні правообмежень, властивих покаранням.

Принципи у кримінально-виконавчому праві є теоретично обґрунтованими основними положеннями, обумовленими об'єктивними за­кономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, вла­стивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів. На відміну від сформульованих у ст. 5 КВК України принципів кримінально-виконавчого законодавства принципи кримінально-вико­навчого права (справедливість, поважання прав людини, гуманізм, за­конність, невідворотність виконання покарання) знаходять свій прояв у процесі виконання-відбування всіх без винятку покарань.

Принцип поважання прав людини в діяльності органів та установ виконання покарань необхідно характеризувати, виходячи з того, що в його основу покладено Загальну декларацію прав людини, інші міжна­родно-правові акти як універсального, так 5 регіонального рівня, що про­голошують права й основні свободи людини і громадянина, також міжна­родні стандарти поводження із засудженими. Згідно із Засадами держав­ної політики України в галузі прав людини права й свободи людини, їх гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності органів держа­ви, в тому числі й при виконанні покарань. Державна політика в галузі прав людини виходить із того, що неприпустимо звужувати та обмежувати існуючі права й основні свободи людини, проголошені Консти­туцією України, законами та підзаконними нормативними актами.

Додержання прав людини в діяльності органів та установ виконання покарань при застосуванні державного примусу повинно гарантувати суб'єктові відбування покарання захист від принижень і нелюдського став­лення, забезпечувати засудженим безпечні умови тримання. Принцип по­важання прав людини надає засудженим гарантовану можливість відсто­ювати свої права, звертаючись із пропозиціями, заявами та скаргами не тільки до адміністрації, а й до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відповідні міжнародні судові установи або орга­ни міжнародних організацій, членом чи учасником яких є Україна.

Принцип справедливості в кримінально-виконавчому праві ґрунтується на тому, що залучення правових ідей, які містяться в Загальній дек­ларації прав людини, у правові системи окремих держав також передбачає необхідність розбудови кримінально-виконавчої системи та кримінально-виконавчого законодавства України на засадах справедливості. Виступа­ючи фундаментальним критерієм оцінки діяльності правоохоронних орга­нів, справедливість посідає центральне місце в забезпеченні прав людини при здійсненні правообмежень, властивих покаранням. Оскільки застосу­вання таких правообмежень істотно обмежує конституційні права й за­конні інтереси засудженого, справедливість реалізації кари, відбиваючи співвідношення діяння і відплати за нього, позначає відповідність між пра­вами й обов'язками громадян, закріпленими в Конституції, і обмеженням правового статусу осіб, які зазнали покарання.

Діалектика справедливості знаходить свій прояв в об'єктивних за­кономірностях виконання покарання, що обумовили невідворотність реалізації кари, сутність і каральну функцію кримінально-виконавчої діяльності. Входячи в систему принципів кримінально-виконавчого права, принцип справедливості є відбиттям сутності кримінально-ви­конавчої діяльності, зведенням до єдиного знаменника зусиль право­охоронних органів по реалізації кримінальної відповідальності, відоб­раженням закономірності здійснення кари, виражаючи вимогу розмір­ності діяння і відплати за нього.

Принцип справедливості, втілений у діяльності органів та установ виконання покарань, виступає способом існування кримінально-вико­навчої діяльності, формою внутрішнього, об'єктивного, сутнісного, загального, необхідного, сталого, повторюваного зв'язку між структур­ними елементами кримінально-виконавчої діяльності. Категорія спра­ведливості пов'язана з характеристикою процесів виконання-відбування покарання, аналізом структури кримінально-виконавчої діяльності. Вимоги, що висуваються до кримінально-виконавчої діяльності, по­винні бути справедливими. Справедливість у кримінальне-виконавчо­му праві дозволяє не просто оцінити, як реалізується кара, але надає можливість побачити об'єктивно властиві кримінально-виконавчій діяльності риси і якості, що відбивають міру правообмежень, притаман­них покаранню.

Принцип гуманізму стосовно засуджених, які відбувають покаран­ня, ґрунтується на положенні ст. З Конституції України, де декларується, що в Україні людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор­канність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Своє втілення цей принцип одержує і в нормах кримінально-виконавчого за­конодавства, що визначають правове становище засуджених. Ці норми покликані інкорпорувати уявлення про гуманізм як про людинолюбст­во, милосердя, любов до ближнього у правову систему, в діяльність ор­ганів та установ виконання покарань. У результаті такої інкорпорації ро­зуміння гуманізму виконання покарання як кримінально-виконавчої діяльності, не позбавленої людяного ставлення до засудженого, одержує вищу юридичну силу, спираючись на авторитет закону.

Законність як принцип кримінально-виконавчого права, криміна­льно-виконавчого законодавства, діяльності органів та установ вико­нання покарань насамперед зафіксовано в п. 14 ст. 92 Конституції Ук­раїни, де сказано, що виключно законами України визначається діяль­ність органів і установ виконання покарань. Отже, тільки закон — акт Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади є джерелом нор­мативного регулювання діяльності органів та установ виконання пока­рань. Адміністрації цих органів та установ належить використовувати кримінально-виконавче законодавство як обов'язковий інструмент для здійснення кримінально-виконавчої діяльності. Правоохоронна діяль­ність повинна здійснюватися нею в режимі законності, обумовлено­му повною подібністю розуміння законності як принципу криміналь­но-виконавчого права, кримінально-виконавчого законодавства й діяльності органів та установ виконання покарань. Цей принцип ґрунтується на єдності розуміння, закріплення й застосування норм кри­мінально-виконавчого законодавства, на тому, що законність органічно пов'язана зі справедливістю й асоціюється з доцільністю кримінально-виконавчої діяльності. Підтримка режиму законності має виняткове значення при реалізації правообмежень, властивих покаранням, і не­обхідна як для вирішення завдань кримінально-виконавчого законодав­ства, так і для охорони прав та законних інтересів засуджених. Відступ від закону в кримінально-виконавчій діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань призводить до порушення останньої. Кримінально-виконавчому законодавству належить не тільки проголо­сити права засуджених, а й гарантувати дотримання їхнього правового статусу шляхом покладання на адміністрацію органів та установ виконан­ня покарань обов'язку по забезпеченню суб'єктивних прав та законних інтересів засуджених. Законність являє собою єдність внутрішнього й зовнішнього. Як спосіб зв'язку структурних елементів кримінально-виконавчої діяльності законність організує структуру цієї діяльності і стає ніби моментом реалізації кари. Як спосіб регулювання, зов­нішнього оформлення такої діяльності законність виступає чимось зовнішнім. У цій якості кримінально-виконавче законодавство покли­кане бути способом зовнішнього вираження кримінально-виконавчої діяльності, що регулює відносно стійку визначеність зв'язку її струк­турних елементів.

Принцип невідворотності виконання покарання є похідним від принципу невідворотності покарання та невідворотності кримінальної відповідальності. Принцип невідворотності покарання, що визначає послідовність стадій кримінальної відповідальності і виступає у кри­мінально-виконавчому праві уже як принцип невідворотності виконан­ня покарання, встановлює правила, за якими здійснюється кара, вико­нуючи роль механізму кримінально-виконавчої діяльності. Принцип невідворотності невіддільний від кримінально-виконавчої діяльності, безпосередньо наявний у ній, визначає її істотні риси. Невідворотність виконання покарання є підґрунтям практичної доцільної діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань, принципом ви­нятково кримінально-виконавчої діяльності, а не чимось зовнішнім стосовно неї. Тому механізм останньої приводиться в дію не за допомо­гою якогось зовнішнього щодо виконання покарання чинника — його основою, спонукальною причиною виступає саме принцип невідворот­ності виконання покарання як вихідна засада кримінально-виконавчої діяльності, як об'єктивна необхідність доведення до логічного завер­шення зусиль правоохоронних органів по реалізації кримінальної відповідальності, як з'ясоване поняття сутності виконання покарання; в) дана наука є відбиттям досягнутих знань про кримінально-виконавче право як га­лузь права і про діяльність органів та установ виконання покарань у специфічних правових категоріях і поняттях; г) правові категорії, що створюють специфічну логічну структуру кримінально-виконавчого права, певним чином уже скомпоновані; г) кримінально-виконавче право відбиває об'єктивний процес виконання-відбування покаран­ня, його закономірності; д) зміст науки кримінально-виконавчого права вже об'єктивований в десятках публікацій.

 

< Попередня   Наступна >