Наукові статті Історія держави і права України ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВИХ СУДДІВ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1648-1657 рр.)ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВИХ СУДДІВ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1648-1657 рр.)
| Наукові статті - Історія держави і права України |
С.М. Мартьянова
ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВИХ СУДДІВ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1648-1657 рр.)
Висвітлюються особливості правового статусу військових суддів в уряді гетьмана Б. Хмельницького у 1648–1657 рр., обрання та роль військових суддів, ієрархія суддів у Війську Запорозькому; право на суддівство військової, генеральної старшини; особливості діяльності військових, генеральних суддів.
Ключові слова: Запорозька Січ, козацьке військо, військова рада, кошовий отаман, гетьман, військова, генеральна старшина, судочинство, військовий, генеральний суддя.
Постановка проблеми. Правовий статус охоплює все різноманіття прав, що стосується різних сторін діяльності індивіда. Одна із сутнісних характеристик правового статусу особистості, його ядро і системоутворючий елемент – права, свободи й обов’язки особистості. А. Венгеров вказував, що «сучасне розуміння прогресу державності висуває на перший план «людський вимір», тобто ту якість життя, що забезпечує держава. Свобода особи, сприятливі матеріальні умови, можливість творчого самоствердження, наявність прав – ці й інші складові «людського виміру» перетворюють його в основний критерій оцінок прогресу держави» [1, с 98]. Л. Москвич стверджує, що «правовий статус судді - цілісна правова категорія, що характеризує весь спектр юридичних можливостей і соціально-психологічних якостей суб’єкта, на якого покладено функцію здійснення судової влади в державі. Сутність цього поняття полягає в нормативно визначеній можливості поведінки судді, обмеженої інтересом виконуваної ним соціальної функції» [2, с 8].
Однак в історії держави і права України судді займалися професійно не тільки виконанням функцій здійснення судової влади в державі.
У цьому контексті важливо звернути
Стан дослідження. Історії українського козацтва, його організаційно-правовим засадам присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема В. Горобця, М. Грушевського, П. Гураля, С Коваленка, В. Кривошеї, І. Крип’якевича, В. Лукомського, В. Модзалевського, С Мишецького, Я. Новицького, Л. Окіншевича, І. Паньонка, О. Пугач, Т. Чухліба, Ф. Щербини, Д. Яворницького, Т. Яковлєвої. Однак у цих працях автори, розкриваючи значення та складові апарату управління Запорізької Січі, Гетьманщини, не приділили належної уваги питанням правового статусу військового судді, згадуючи про такий інститут, вдаються до часто-густо описовості, не розкриваючи з достатньою повнотою генезис посади військового судді протягом ХVІІ–ХVІІІ ст. у Війську Запорозькому та на Гетьманщині, особливості формування обов’язків військового, генерального судді, становлення суддівської влади тощо. А це, безумовно, становить значний науковий інтерес, потребує комплексного історико-правового дослідження.
Виклад основних положень. Українська національна революція 1648 р. розпочала небачений за своїми масштабами процес розвитку та зміцнення централістських начал у традиційному укладі влади Запорозької Січі. Революційний нігілізм, притаманний будь-якому такого роду суспільному вибуху, зумовлював потребу у спрощенні структури адміністрування, звільнення його від традиційних умовностей та обмежень. Ця специфіка українського козацького державотворення характеризує загалом політичну систему та інституційну модель Української козацької держави [3, с. 282–324].
Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, були загальні або, як їх частіше називали, військові ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки – 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорозької Січі: оголошувалася війна і укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо, обиралася і зміщалася козацька старшина.
Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради куренів, які частіше звалися «сходками», а також сходки паланок.
На Запоріжжі склалася своя адміністрація, де традиційно чільне місце займали військові судді. Проаналізуємо управлінську, правову, соціальну та владну роль посади військового, генерального судді.
Найважливішими адміністративними ланками Війська Запорозького у другій половині XVI – на початку XVII ст. були: а) військові начальники – кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар, курінний отаман; б) військові чиновники – булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; в) похідні і паланкові начальники – полковник, писар, осавул.
Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися курінні отамани. У мирний час військова старшина займалася адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювала козаків, передаючи свої повноваження наказній старшині.
Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва. Обов’язки кошового отамана зводилися до затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. Його судова влада поширювалася не лише на Січ, а й на територію Війська Запорозького. Однак при всій повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його влада обмежувалася трьома умовами: звітом по закінченні строку повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді і, нарешті, самою військовою радою.
Військовий суддя вважався другим за значенням адміністративно-судовим посадовцем у Січі. Його основним обов’язком було здійснення суду над козаками. Крім того, він призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як наказний отаман.
Після Великого повстання 1648 р. тогочасне Військо Запорозьке було повноцінною державою, яка володіла всією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади на належних їй теренах. При цьому ця держава відкривала дуже широкі можливості для місцевого самоврядування іншим верствам українського народу: міщанам, духівництву і селянам, але при цьому все ж таки залишала за собою всю повноту влади законодавчої та судової. На той час на чолі держави стояв гетьман Війська Запорозького, який обирався військовою радою та був підзвітний лише їй. Гетьманові належала уся повнота виконавчої та судової влади. Він також був головнокомандувачем українського війська. Він призначав членів гетьманського уряду -військову старшину, а також глав місцевих урядів - полковників, яким було передано всю повноту виконавчої та судової влади на місцях. До посад військової старшини належали: 1) військовий писар, який відав діловодством уряду і, зокрема, провадив справи спілкування з урядами іноземних держав; 2) військовий обозний, який відав державним скарбом, постачанням війська та підтриманням на належному рівні стану військової армати; 3) військовий осавул, який здійснював нагляд за виконанням постанов уряду на місцях і відав, зокрема збиранням податків (військових осавулів було, як правило, двоє); 4) військовий суддя, який відав готуванням справ до розгляду військовим судом, главою якого був гетьман; 5) військовий бунчужний, який очолював охорону особи гетьмана та гетьманського бунчука, котрий був знаком того, що особа, при якій цей бунчук перебуває, наділена правом наказувати іменем гетьмана.
Землі Війська Запорозького для здійснення гетьманської влади на місцях були поділені на області, які мали назву полків. Представником гетьманської влади у полку був полковник, який очолював призначуваний ним полковий уряд. Під час війни до війська від полку виставлявся військовий полк відповідної назви [4, с 10-11].
До складу полкового уряду, який звався полковою старшиною і очолювався полковником, входили: 1) полковий осавул; 2) полковий писар; 3) полковий суддя; 4) полковий хорунжий, який відав охороною полковника та полкової хоругви, тодішнього прапора.
У свою чергу полк поділявся на сотні з метою ще ближчого урядування на місцях. Сотнею керував сотник, обраний козаками та затверджуваний полковником. Помічником сотника був сотенний хорунжий, призначуваний самим сотником [4, с. 13].
Традиційна полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали владу в державі Війська Запорозького. За Б. Хмельницького вищий ешелон влади вже більш пізнього часу становили: 1) загальна (військова, генеральна або «чорна») рада всього Війська Запорозького – представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання політичного та державного життя; 2) старшинська рада, до якої належали представники козацької верхівки, яка виконувала функції дорадчого органу при гетьманові; 3) генеральний уряд на чолі з гетьманом – виконавчий орган з деякими судовими повноваженнями, до складу якого входили: генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та ін.
Протягом всього свого існування Козацька держава змінювалася і розвивалася. Так, з самого спочатку в ній утвердилася республіканська форма правління. Проте водночас інтенсивно розвивалась і авторитарна складова, що зумовило утворення у 1657 р. монархічної форми правління, пов’язаної безпосередньо з прагненням передавати у спадок гетьманську булаву.
Генеральна рада за гетьманування Б. Хмельницького з 1649 р. майже не збиралася, спостерігалося також згортання і діяльності полкових рад. Водночас, все більшого значення набуває посада гетьмана, в руках якого зосереджувалися вища законодавча, виконавча і судова влада. Зростала роль і козацької старшини.
Істотні зміни відбувалися і в судовій системі. Припинили існування гродські, земські, підкоморські й доменіальні (панські) суди. На їх місці виникли генеральний, полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, а й міщани та селяни, передусім зі справ розбою та вбивств.
І. Крип’якевич у дослідженні про Б. Хмельницького до прикладу про судові новації козацької держави наводить заяву (датована початком 50-х рр. ХVІІ ст.) козацького глухівського сотника Пилипа Уманця (пізніше - впливового лівобережного полковника), яка була одним із свідчень накладання досвіду функціонування старої системи влади на нову модель: «А тепер у нас за ласкою Божою… тут у всім краю Сіверському ні воєводи, ні старости, ані писаря немає. Боже дай, здоров був пан Богдан Хмельницький, гетьман усього Війська Запорозького! А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю» [5, с 232].
Військо Запорозьке перебрало на себе функції повноцінного державного організму та внесло принципові зміни у ланці державного управління; розбудовувався новий орган виконавчої влади - Генеральна військова канцелярія. Гетьман як верховний правитель підпорядковував собі усі суспільні стани та групи козацької України, користуючись правом уставодавства, вищої адміністративної та судової влади: для козацтва - в ролі безпосереднього глави, для решти станів - як верховний арбітр.
Гетьман Б. Хмельницький, маючи необмежену владу, зосередив у своїх руках найважливішу прерогативу Загальної ради - обрання старшини. Централізація влади у своїх руках призвела до того, що вже з середини 50-х рр. ХVІІ ст. «супроти гетьмана говорити не сміли; а хто б де і промовив і той би живим не був…» [6, с 1264]. Характеризуючи козацький устрій часів Б. Хмельницького, М. Грушевський писав: «Розуміється, час не був придатний для реформи адміністрації, судівництва, фінансів, з сим треба рахуватися як найбільше. «Перше жити, потім фільософувати». Боротьба за існування, питання життя і смерти стояли занадто над душею, щоб можна було з спокійною головою віддаватися питанням конституційним» [7, с 1503].
Таким чином, у суспільно-політичному устрої за існування Запорозької Січі або Війська Низового та Гетьманщини у часи Б. Хмельницького, як зазначає І. Паньонко, спостерігалися суттєві розбіжності: «Військо відстоювало суто демократичний устрій, дотримувалось виключно козацького звичаєвого права, Гетьманщина ж почала це право поєднувати із шляхетським ладом і писаним правом, яке існувало на її землях до 1648 р.» [8, с 72]. А такий стан, зрозуміло, не міг не впливати на розуміння діяльності і правового статусу військового судді.
У Війську Запорозькому військового суддю, як і іншу старшину, обирали на військовій раді з числа всього товариства. Військовий суддя, як писав Л. Окіншевич, був головним помічником кошового отамана і, окрім виконання своїх основних функцій, як правило, заступав його як «наказний отаман», був скарбником і начальником артилерії та завідувачем складами військових припасів, членом Старшинської ради та виконавцем доручень кошового отамана чи Січової ради [9, с. 196]. Загалом у січовому судочинстві військовий суддя був першою правничою інстанцією, куди зверталися курінні отамани з невирішеними справами своїх козаків, або інші сторони, між якими виникав конфлікт. «Суддя був охоронцем тих звичаїв предків та військових порядків, – підкреслював Д. Яворницький, – на яких тримався весь устрій козацького життя; у своїх рішеннях він керувався не писаним законом, якого зовсім не існувало у запорозьких козаків, а переказами або традиціями, очевидно, привнесеними із України в Запорожжя, які передавалися із уст в уста і були освячені багатьма віками» [10, с. 177].
Численні історичні факти свідчать, що у своїй повсякденній діяльності військовий суддя переважно розглядав кримінальні та цивільні справи, пропонував сторонам конфлікту свій варіант його розв’язання. У разі згоди сторін суддя оголошував свій вердикт, після чого справа припинялася. У противному ж випадку козаків, які конфліктували, відсилали до останньої інстанції – суду кошового отамана, де справа вирішувалася остаточно. Тяганина в козацьких судах засуджувалася, а тому військовий суддя мав чинити судочинство «швидко, право та нелицеприємно». За потреби суддя скріплював судові рішення чи вироки срібною печаткою, яка постійно перебувала у його руках, будучи невід’ємним атрибутом та ознакою військового судді. За своє судочинство та дозвіл на звільнення винуватців від прив’язі біля ганебного стовпа чи гармати судді отримували судові виплати («малий презент»), а також свою частку з митних зборів від купців, промислових ватаг, січових пекарів, м’ясників, шинкарів тощо [11, с. 48–51].
Про військових суддів доби Б.Хмельницького є небагато спеціальних розвідок чи ґрунтовних досліджень. Наприклад, М. Гру-шевський у своїй багатотомній «Історії України-Руси» пише лише про трьох – Самійла Богдановича-Зарудного, Федора Лободу та Антона Ждановича (це спостерігаємо, зокрема, у покажчику осіб, який склали за працею М. Грушевського його співробітники К. Лазаревська та С. Шамрай) [7, с. 1559, с. 1564]. Про цих же суддів є дані у «Реєстрі Війська Запорозького 1649 року», у дослідженнях Д. Яворницького, І. Крип’якевича, В. Лукомського, В. Модзалевського, Т. Яковлєвої, а також у фундаментальній праці В. Кривошеї про історію українського козацтва – «Генеалогія українського козацтва» [12].
Всього ж за час діяльності уряду Б. Хмельницького було п’ять військових суддів: Семен Бреус (1648–1649 рр.), Матвій Онацький (Матяш Онацькович; 1649–1651 рр.), Самійло Богданович-Зарудний (1651-1657 рр .), Федір Лобода (1654-1655 рр.) та Антін Жданович (1655-1656 .). Троє останніх були навіть в один час генеральними суддями, чого в історії українського козацтва не було ніколи.
Про діяльність перших двох немає достатніх даних. C. Бреус згадується у списках Черкаського полку; М. Онацький до «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» був вписаний Корсунським полковим суддею [3, с 49, с 94].
С. Богданович-Зарудний був знаним військовим діячем та послом (дипломатом). Буд^и військовим суддею неодноразово очолював посольства (1650 р. – до Варшави, 1652-1653 р. та 1654 р. - до Москви, 1653 р. - до Константинополя, 1656-1657 рр. - до Самош-Уйвара), а у листопаді 1656 р. навіть керував військовими частинами, які опановували Волинь. Особливу місію виконував С Богданович-Зарудний у лютому-березні 1654 р. коли у Москві разом з П. Тетерею мав донести низку побажань гетьмана Б. Хмельницького і «всього Війська Запорізького» московському цареві Олексію Михайловичу щодо сюзеренно-васальних відносин [13, с 56-67].
С. Богданович-Зарудний мав заслужений авторитет і від зверхників європейських держав. Зокрема, він отримав підтвердження своїх прав від московського царя Олексія Михайловича та польського короля Яна-Казимира Вази на володіння родовим маєтком в Імглієві, маєтками в Орлівці та Шаулисі (Черкащина).
Ф. Лобода походив з українського шляхетського роду з Переяслава (його дід - Григорій Лобода був гетьманом Війська Запорозького під час україно-польської війни 1596 р.); у 1648-1652 рр. був Переяславським полковником. Мав у спадок від предків с Сошників на Київщині.
А. Жданович - походив з українського шляхетського роду. Перебував до 1649 р. у складі осавульського куреня на уряді отамана, у 1649 р. призначений Київським полковником замість загиблого М. Кричевського, обіймав посаду полковника протягом 1649-1651, 1651-1653, 1656-1657 рр. Неодноразово відзначився очолюючи посольства (1650 р. -до Константинополя 1653 р. - до Глинян, 1654 р. - до Москви), а 1657 р., будучи наказним гетьманом від Б. Хмельницького, очолив військовий похід на Польщу (було взято Краків, Варшаву, але через відступ з Польщі союзницького шведського війська, вимушений був також відступити). Неодноразово очолював слідство (1652 р. - проти полковників М. Гладкого та С. Герасименка, які виступили за усунення від влади гетьмана Б. Хмельницького; 1656 р. - спростував обвинувачення московського уряду проти начебто неправомірні дії Білоруського полковника Івана Нечая) [14 с. 59-62].
Висновок. Отже, статус військових суддів за гетьманування Б. Хмельницького (1648–1657 рр.) був достатньо високим та мав глибокий зміст, нормативно визначений можливостями поведінки судді за козацьким звичаєвим правом та багатьма іншими функціями, до виконання яких спонукали політичні обставини та необхідність. Військовими суддями були непересічні особистості, видатні державні та військові діячі, які своєю діяльністю сприяли зміцненню Війська Запорозького, Української козацької держави, піднесенню ролі українського вождя – гетьмана Б. Хмельницького. Ці особи мали заслужений авторитет серед козацького війська, генеральної старшини, гетьмана (інакше не були б роками на посаді військового судді); належним чином користувалися наданими їм правами та мали достатній майновий статус.
Військові, генеральні судді не обмежувалися виконанням лише своїх прямих функціональних обов’язків. Вони очолювали посольства до зарубіжних держав, брали активну участь у військових операціях, сприяючи зміцненню козацької держави у борні з іноземними загарбниками і виконанню рішучих правозабезпечуючих функцій у налагодженні виконавчої влади на місцях.
–––––––––––
Венгеров А.Б. Теория государства и права / А.Б. Венгеров. – М.: Юриспруденция. – 2000. – 528 c.
Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: авто-реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / Л.М. Москвич. – Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2003. – 20 с.
Див.: Історія українського козацтва. Нариси: у 2 т. / редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – 800 с.
Коваленко С. Опис козацької України 1649-го року: довідник / С. Коваленко, О. Пугач. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2004. – 152 с.
Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький / І.П. Крип’якевич. – [вид. 2-ге, випр. і доп.]. – Львів: Світ, 1990. – 408 с.
Русская историческая библиотека, издаваемая Императорской Археографической комиссией: в 39 т. – СПб., 1872–1927. – Т.8 (Сборник статей). – 1884. – 639 с.
Див.: Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М.С. Грушевський / редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 9. – Кн. 2. – 776 с.
Паньонко І.М. Система органів управління Запорізької Січі: монографія / І.М. Паньонко. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2006. – 144 с.
Окіншевич Л. Лекції з історії українського права / Л. Окіншевич. - Мюнхен: Український Вільний Університет, 1954. - 223 с
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Д.І. Явор-ницький. - Львів: Світ, 1990. - Т. 1. - 316 с
Мышецкий С.И. История о козаках Запорожских / СИ. Мышецкий. -
Одесса,і2 8 Див – 2 Ре 9 єстр Війська Запорозького 1649 року. - К.: Наукова думка, 1995. - 588 с; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Д.І. Яворницький. - ЛьвіГсвіт, 1990-1991; Крип’якевич І.П. Богдан Хмелький. - К.: Либідь, 1993. - 300 с; Яковлєва Т. Гетьманщина у другій половині 50-років ХVІІ століття: причини і початок Руїни / Т. Яковлєва - К.: Основи, 1998. - 557 с; Кривошея В.В. Генеалогія українського козацтва. Нарис історії козацьких полків / В.В. Кривошея. - К.: Стилос, 2002. - 396 с.Незнайжцьк Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. -К.: Наукова думка, 2004 - С 53-59.
Див.: Коваленко С Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія: у 3 т. / С Коваленко - К.: «Стікс-Ко», 2007. - Т. 1. - 376 с.
< Попередня Наступна >