760

---

СТАРУШКЕВИЧ А.В.,

кандидат юридичних наук, доцент докторант кафедри криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка СВОБОДА Є.Ю., старший викладач кафедри криміналістичних експертиз Київського національного університету внутрішніх справ

КОЛЕКЦІЇ ДОВІДКОВО-ДОПОМІЖНИХ ОБЛІКІВ: СТАДІЇ ТА МЕТА ФОРМУВАННЯ

Розглядаються проблемні питання формування колекцій довідково-допоміжних обліків Problem questions of formation of collections of help auxiliary accounts are considered

Під кримінальною реєстрацією розуміють систему матеріальних об’єктів (колекції, картотеки, бази даних, інші сховища інформації) і практичну реєстраційну діяльність. Вона є системою обліків певних об’єктів-носіїв інформації, яка використовується для розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Система засобів реєстрації складається з підсистем, які мають назву обліки, що відрізняються один від одного обліковими даними, а також способами і формами їх зосередження та систематизації. Облік – це зафіксовані дані, процедура, що включає дії по збиранню, реєстрації, систематизації, збереженню та пошуку інформації [1, с 368-369]. Об’єкт реєстрації визначає вид обліку як його підсистеми.

Традиційно в навчальній та науковій криміналістичній літературі виділяють такі види обліків: оперативно-довідкові, криміналістичні і довідково-допоміжні.

Сьогодні все частіше використовуються довідково-допоміжні обліки.

Класифікація об’єктів кримінальної реєстрації в цілому і об’єктів довідково-допоміжних обліків, зокрема, є, на наш погляд необхідним засобом виявлення закономірностей об’єктивної реальності, знання яких обов’язкове для наукового пояснення й

опису досліджуваної проблеми.

Перший крок у напрямі диференціації обліків було зроблено у 70-ті роки минулого сторіччя, коли завдяки зусиллям Р.С. Бєлкіна, М.В. Салтевського, І.М. Евсюгіна та інших науковців була загально визнана концепція, щодо розподілу кримінальної реєстрації, тобто диференціації обліків, які носять інформаційно-пошуковий характер від кримінальної

Довідково-допоміжні обліки системи кримінальної реєстрації вперше були описані як самостійна група обліків О.Ф. Волинським і О.Р. Росинською у 1992 році. Пізніше такі обліки були виділені як окрема інформаційна основа діяльності органів внутрішніх справ [2].

Криміналістичні інформаційно-довідкові (довідково-допоміжні) обліки є одним з видів обліків у системі кримінальної реєстрації, що забезпечує накопичення, обробку, збереження, пошук і раціональне використання довідкової інформації, а також допоміжного фонду, які можуть бути витребувані з метою розкриття і розслідування злочинів, а також науково-дослідної чи навчально-методичної роботи.

Довідково-допоміжні обліки не мають причинно-наслідкового зв’язку з подією злочину; реєстраційні ознаки об’єкту виявляються зорово і за допомогою спеціальних досліджень.

Це основні відмінні риси довідково-допоміжних обліків від таких обліків як оперативно-довідкові і криміналістичні.

В юридичній літературі виділяють такі цілі створення довідково-допоміжних обліків:

збирання всебічної інформації про властивості (ознаки) об’єктів, джерела їх походження; інформації щодо методів й методик, які необхідні для вирішення завдань при проведенні експертного дослідження;

одержання матеріалів для проведення науково-дослідної роботи в області судової експертизи, які спрямовані на розробку методик дослідження об’єктів;

одержання матеріалів для проведення науково-методичної роботи;

нормативно-правове забезпечення експертної діяльності [4, с. 23].

Однією з основним форм реалізації довідково-допоміжних обліків є колекції, які на думку О.В. Пахомова, можна поділити на дві групи. Першу групу становлять колекції об’єктів в натурі (натурні колекції), другу групу – колекції об’єктів, що містять інформацію, яку отримали в процесі обробки об’єктів (малюнки, моделі, копії, фотознімки, відеозаписи тощо) [4, с 29].

У рамках довідково-допоміжних обліків накопичується, обробляється, зберігається й використовується різноманітна інформація.

Актуальними питаннями формування й комплектування експертних фондів, які постають перед судово-експертною практикою є такі: а) визначення та призначення колекцій; б) визначення об’єктів колекцій; в) визначення джерел їх надходження; г) способів систематизації й зберігання об’єктів; д) розробка критеріїв відбору об’єктів криміналістичного призначення; є) строки їх заміни й відновлення; ж) методи виявлення їх криміналістичної значимості. Вирішення зазначених питань сприяє визначенню ступеня деобхідності й можливої повноти використання колекцій з метою досягнення ефективних результатів.

Головним завданням створення й комплектування колекцій є забезпечення проведення судових експертиз, різних слідчих дій, а також накопичення матеріалів для науково-дослідної і навчально-методичної роботи.

Організація експертних фондів, заснована на взаємозв’язках зразків і спрямована на створення умов, максимально зручних для їх вивчення, поповнення, зберігання і використання.

Фонди судово-експертної установи можна розділити на: 1) фонд колекційних зразків, що охоплює всі колекційні збори, і 2) фонд допоміжних матеріалів.

З низки колекційних зразків варто вичленувати зразки, які становлять основу колекції й на базі яких розгортається вся діяльність. Вони утворюють основний фонд. Усередині основного фонду доцільно утворити його основу – колекційний фонд, що включає колекційні зразки, наявні в єдиному екземплярі, і по одному, кращому з наявних у декількох екземплярах. У колекційному фонді можуть перебувати й ідентичні екземпляри. З певної кількості зразків, повністю ідентичних предметам, які увійшли до колекційного фонду, в основному фонді експертної установи створюється резервний фонд. Необхідність у створенні такого фонду зумовлюється низкою причин. Це допомагає виявити типові колекційні зразки, забезпечити збереження колекційних зразків, дозволяючи проводити найбільш повне судово-експертне

Резервний фонд в основі складається з типових зразків. Однак можливе включення до нього й унікальних зразків. Це може відбуватися лише в тих випадках, коли в судово-експертній установі виявляються ідентичні екземпляри унікальних зразків.

Недостатність колекції може бути заповнена на основі взаємодії, шляхом обміну інформацією з тими експертно-криміналістичними підрозділами, де ведуться такі колекції, і які утворюють обмінний фонд. Обмінний фонд призначений для передачі з дозволу керівництва судово-експертної установи в інші експертні установи в порядку обміну відсутніх зразків.

Створення будь-якого експертного фонду вимагає суворої системи й планомірного накопичення криміналістично значимої інформації.

Формування колекцій є важливим і відповідальним етапом комплектування експертних фондів. Так, Г.Л. Грановський під створенням натурної колекції, з яких складається експертний фонд, розумів цілеспрямоване збирання, як правило, однорідних об’єктів, які мають інформативне значення, і їх впорядкування відповідно до заздалегідь розробленої системи, яка забезпечує можливість інформаційного пошуку.

На думку Г.А. Грановського більш ефективнішими у використанні є саме натурні колекції. Ми також підтримуємо цю думку. При цьому він виділяє низку позитивних рис цього застосування, а саме:

Фактографічні матеріали не можуть охопити всі відомості про досліджуваний об’єкт, необхідність яких може виникнути в процесі експертного дослідження.

Експерту потрібні не тільки відомості про властивості досліджуваного об’єкта. У багатьох випадках йому потрібно ще перевірити варіаційність цих властивостей (ознак) у різних умовах взаємодії, які він відтворює, маніпулюючи з об’єктом у процесі проведення експертних експериментів.

Експертна діяльність складається не тільки з використання ознак (властивостей), які можуть бути формалізовані й описані, але й з використання зв’язків (відносин), цих властивостей. Ці зв’язки можуть бути в більшості випадків виділені лише при безпосередньому вивченні предмета.

При вирішенні експертних завдань значна роль належить евристичним висновкам і інтуїції. Такі висновки часто ґрунтуються не на аналізі окремих ознак, а на оцінці їх сукупності. Подібна оцінка можлива, якщо в полі зору експерта знаходиться сам предмет, і він може виділити несподівані властивості, їхнього зв’язку тощо [3, с 15].

О.В. Пахомов, у своїх дослідженнях, приділяє значну увагу натурним колекціям і діяльність по їх формуванню уявляє у вигляді таких стадій:

Підготовчий етап: а) дії до початку формування натурної колекції; б) аналіз практики криміналістичних досліджень і виявлення найбільш частозустрічаючих однорідних об’єктів; в) прогнозування появи нових об’єктів дослідження й збільшення кількості традиційних; г) визначення мети створення фондів; д) вирішення питань про оптимальну форму ведення довідково-допоміжного обліку обраної групи об’єктів; є) визначення кількості об’єктів, які необхідні для ефективної роботи колекції; ж) встановлення джерел поповнення колекції; з) оцінка можливостей ефективності майбутньої натурної колекції; і) ухваленні рішення про формування натурної колекції.

Робочий етап: а) дії після ухвалення рішення про формування натурної колекції; б) вивчення досвіду експертно-криміналістичних підрозділів, у яких ведуться аналогічні колекції; в) вибір підстав систематизації об’єктів колекції; г) створення необхідних умов зберігання об’єктів колекції; д) встановлення строків заміни застарілих об’єктів новими; є) вирішення організаційних питань створення фонду (визначення форми реєстрації об’єктів колекції, розробка методики пошуку й системи індексування об’єктів, доручення ведення колекції конкретній особі) [4, с 130].

Вважаємо, доцільним також зупинитися на процедурі постановки об’єкта на облік.

Постановка об’єктів на облік здійснюєтеся з ініціативи оперативно-розшукових, слідчих і безпосередньо самих експертних підрозділів органів внутрішніх справ.

Якість організації й ефективність кожного з видів обліку залежить, насамперед, від особи, яку призначили відповідальною за ведення обліків. Як правило, нею повинен бути досвідчений експерт (експерти), який спеціалізується у відповідній галузі криміналістичних і спеціальних досліджень.

Об’єкти, що поміщаються в обліки, отримуються різними способами: на підприємствах-виготовлювачах, споживачах сировини і продукції, у торгових організаціях тощо, за рахунок засобів, які виділяються на придбання видаткових матеріалів чи у порядку «шефської допомоги», а також зі зразків для порівняльного дослідження, репродукцій об’єктів експертиз, за обміном з іншими експертними установами. У деяких випадках це можуть бути і речові докази, що знаходяться на відповідальному збереженні в експертному підрозділі, для чого складається довідка встановленого зразка з організацією спеціальних умов збереження (сейф, сигналізація тощо).

Кожен об’єкт описується. Опис в себе включає найменування, характеристику загальних ознак, а також дані про виготовлювача і час виготовлення.

Відомості про об’єкт при постановці на інформаційно-довідковий облік заносяться в журнал обліку довільної форми. Порядковий номер об’єкта за журналом обліку є його ідентифікаційним номером.

Вид об’єкта обумовлює спосіб його збереження. Якщо не визначений спеціальний порядок збереження об’єкта, він може зберігатися в сейфі, шафі, вітрині, шухляді тощо. Умови збереження повинні виключати природну змінюваність зовнішнього вигляду, фізичних і хімічних властивостей об’єктів.

Систематизація об’єктів у масиві повинна забезпечувати швидкість пошуку необхідної інформації. У якості пошукових даних використовуються групові ознаки. Якщо масив об’єктів великий, проводиться його подальший розподіл. Систематизація може здійснюватися за значенням, видом, особливими прикметами, моделями, конструктивними особливостями, способом виготовлення, складом тощо. Той самий об’єкт може бути класифікований і поставлений на облік у різних розділах за різними підставами. Сутність такої систематизації полягає у виборі найбільш інформативного і доцільного комплексу ознак, що дозволяє оперативно отримувати інформацію з розумним мінімумом варіантів відповіді на запит.

Об’єкти довідково-інформаційних колекцій, такі як зброя, боєприпаси, вибухові речовини, наркотики і сильнодіючі лікарські засоби, зберігаються за правилами дозвільної системи.

Масив інформаційно-довідкових обліків не рідше одного разу в квартал перевіряється з метою заміни об’єктів, термін придатності яких минув, на нові.

Об’єкти, які поміщені в масив інформаційно-довідкових обліків, за згодою керівництва експертної установи можуть бути видані для тимчасового користування в інші експертні установи за письмовим запитом; факт вилучення фіксується в журналі обліку. Видача об’єктів і їх повернення контролюється особою, яка відповідальна за ведення обліку.

Інформація, яка отримана в процесі використання довідкових обліків, видається на підставі письмових запитів чи за особистою ініціативою співробітника експертної установи, якщо вона може сприяти процесу розкриття і розслідування злочинів.

Для ефективності і швидкості перевірки об’єктів за довідковими обліками у завданні потрібно відобразити вичерпні відомості про об’єкт, який потребує пошуку.

Виявлення подібності об’єкта (чи його ознак) з даними інформаційно-довідкового обліку не може розглядатися як доказ встановлення тотожності: необхідне проведення відповідної ідентифікаційної експертизи.

Використання інформаційно-довідкових обліків при проведенні експертиз і досліджень повинне бути відображене у висновку експерта; якщо використовувалися довідкові посібники, каталоги-визначники чи інші джерела інформації, необхідне посилання на їх вихідні дані (назва, видавництво, рік випуску).

Начальник експертної установи щокварталу знайомиться з поповненням масивів інформаційно-довідкових обліків, забезпечує взаємодію співробітників експертних підрозділів, відповідальних за ведення конкретних видів обліків, із зацікавленими службами, організує методичну роботу й обмін досвідом.

У періодичних звітах про роботу експертної установи відзначається й аналізується робота з обліками, результати якої сприяли розкриттю злочинів і розшуку злочинців.

Ефективність застосування довідково-допоміжних обліків у розкритті і розслідуванні злочинів, на жаль, залишається досить низкою. Пояснюється це відсутністю єдиної науково обґрунтованої й організаційно забезпеченої системи їх комплектування і використання, труднощами ручної обробки і пошуку інформації, що міститься в колекціях. Дотепер натурні колекції і каталоги створюються в основному ініціативно, також необхідно відзначити, що деякі експерти навіть не знають такого поняття, як довідково-допоміжні обліки взагалі. Роль експертно-криміналістичних установ у комплектуванні таких колекцій, у вирішенні завдань систематизації і класифікації таких об’єктів довідково-допоміжних обліків виявляється слабо. У той же час використання сучасних інформаційних технологій дозволяє сьогодні доповнювати натурні колекції автоматизованими інформаційно-довідковими системами.

Ефективність розкриття, розслідування і попередження злочинів багато в чому залежить від інформаційного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, у тому числі й експертних установ. Спеціалізовані обліки, які об’єднані в систему кримінальної реєстрації, є найважливішим хоронителем і джерелом надходження фактичних даних.

Список використаної літератури:

Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Российская Е.Р. Криминалистика: Учебн. / Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Изд-во НОРМА (Издат.группа НОРМА-ИНФРА М), 2002. – 990 с

Волынский А.Ф., Российская Е.Р. Криминалистическая регистрация // Курс лекций по криминалистике: Учеб.пособ. / Под ред. Е.Р. Российской. – М.: Юрид.ин-т МВД России, 1999. – 86 с.

Грановский Г.Л. О научных принципах формирования натурних трасологических коллекций // Экспертная практика и новые методы исследования. Экспресс-информация. – М., 1980. – Вып. 19. – С. 15-16.

Пахомов А.В. Коллекции в правоохранительных органах России: Учеб.пособ. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 136 с.

 

 

< Попередня   Наступна >