214

---

Г.Я Савчин

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРАВОВИЙ МЕНТАЛІТЕТ»: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД

Розглянуто поняття і сутність категорії «правовий менталі­тет», визначено передумови введення понять «менталітет» і «мен­тальність» у гуманітарні науки, встановлено спільність ознак, влас­тивостей і особливостей, притаманних категоріям «менталітет», «ментальність», що використовуються в соціології, філософії, куль­турології, психології, теорії та філософії права.

Ключові слова: менталітет, ментальність, правовий менталітет.

Постановка проблеми. Національний, зокрема, правовий менталі­тет є класичним прикладом наукової проблеми: він характеризується на­явністю суперечностей між явищем, що об’єктивно існує, та рівнем віро­гідного знання про нього. Численні культурологічні, психологічні, філо­софські дослідження зафіксували ознаки менталітету українського народу, виявили зв’язок між подіями історичного розвитку України і мен­тальними характеристиками його населення. Проте правовий зріз україн­ського менталітету досі залишається невизначеним, оскільки низка важ­ливих питань залишається без відповіді. Наприклад, чи структура, окремі властивості менталітету враховуються у правотворчому процесі в сучас­ній Україні, чи правові норми впливають на розвиток і формування мен­тальності, чи є між правом і менталітетом взаємозв’язок і чи взагалі доці­льно вести мову про поняття «правовий менталітет»?

Метою роботи є аналіз поняття «правовий менталітет» у кон­тексті соціології, культурології, психології, філософії, теорії та філо­софії права.

Стан дослідження. Наукова бібліографія поняття «менталітет», «ментальність» вивчена достатньо добре. Будучи закоріненим у латин­ське слово mens, прикметник mentalis народився у ХIV ст. у мові сере­дньовічної схоластик

и. Іменник mentality виник тільки через 300 років у Англії, він – плід англійської філософії XVIII ст. Але там він так і залишився філософським терміном, а у Франції ввійшов у повсякденну лексику. Наукову розробку самого терміну «ментальність» і його залу­чення в широкий науковий обіг вважають досягненням представників французької наукової школи «Анали». Ментальність як колективну свідомість розглядали К.Леві-Строс, як колективне несвідоме – К. Юнг, Дж. Кембел, К. Кереньї, Е. Нойман. М. Хайдегер розглядав ментальність як співвідношення позараціонального, З. Фрейд твердив, що життя індивіда не пояснює його ментальні форми, а М. Фуко вва­жав ментальність тим, що визначає досвід і поведінку особистості.

Філософський підхід до тлумачення поняття ментальності (мен­талітету) виокремлює особливості інтелектуальних процесів і утворень певного народу або певної особистості. За змістом ментальність – стійка сукупність (система) певних змістово-тематичних орієнтацій і логічно-символічних засобів мислення (понять, образів, ідей), що ви­ражає спосіб світосприйняття, характер картини світу. Своєрідна мен­тальність властива різним епохам, типам культури, етносам, категорі­ям людей, окремим суб’єктам [1, с. 69].

Досліджували явище ментальності й російські історики, культу­рологи, психологи, філософи: А. Гуревич, Г. Гачев, М. Барга, Ю. Без­смертний, Л. Пушкарьов, М. Холодна, В. Дубов та інші. Зокрема, А. Гуревич говорить про суспільну свідомість і розглядає ментальність як наявність у людей того чи іншого суспільства певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке дає мож­ливість по-своєму усвідомлювати світ і самих себе.

Майже всі класики української культури у своїх працях торка­лися проблем ментальності під різними кутами зору: М. Грушевський, М. Костомаров (проблема генези української ментальності); Д. Чижевський (теоретико-методологічні засади функціонування ментальності); П. Куліш, Т. Шевченко (осмислення національної ментальності засо­бами художньої творчості); Г. Сковорода, П. Юркевич (ментальність як прояв «божественної» сутності людини); В. Липинський, І. Франко (вплив ментальності на політичне життя суспільства).

Тобто, культурологи розглядають ментальність нації, менталітет як специфічний спосіб сприйняття і роз’яснення нацією свого внутрішнього світу й зовнішніх обставин; вироблення під впливом багатовікових куль­турно-історичних, геополітичних, природнокліматичних та інших чинни­ків. Ментальність нації виступає як цілісне духовне утворення, як «дух народу», що пронизує всі сфери життєдіяльності людей. Ментальність нації зберігає код нації. Ментальність нації проявляється в національному характері, самосвідомості етносу, різних компонентах його культури [2, с 189]. Цей генетичний код народу допомагає зрозуміти закономірності розвитку культури, суспільної моралі. На її основі виникає відчуття іден­тичності, що визначає політичну, правову, побутову поведінку.

Натомість з погляду політології менталітет означає певний рі­вень індивідуальної та суспільної свідомості, а також пов’язаний і з нею спектр життєвих позицій, культури і моделей поведінки, які пре­тендують на незалежність від офіційно визначених ідеологічних уста­новок і політичних орієнтацій. Політичний менталітет - це сукупність і специфічна структура, склад різних психічних властивостей, якостей, особливостей та проявів, що використовуються головним чином для позначення оригінального способу мислення, складу розуму або навіть розумонастроїв [3, с 196]. Менталітет містить змістовно-ідентифіка­ційне навантаження політико-ідеологічного спрямування. Свого часу в суспільствознавство поняття «менталітет» ввели представники історико-психологічних і культурно-антропологічних напрямів Л. Леві-Брюл, Л. Февр, М. Блок та інші. Поняття «менталітет політичний» ви­користовується для характеристики в узагальненому вигляді властиво­стей та особливостей соціальної та політичної психології людей, конк­ретно політичної свідомості та самосвідомості.

На відміну від ідеології ментальність - це не форма мислення або оціночне поняття, через які середовище впливає на особу (чи групу) і спо­нукає її до дії, а ставлення, яке ця особа діяльнісно проявляє, спосіб пове­дінки, що від неї очікують. Тож, загалом ментальність - це призма, через яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Ментальність притаманна кожній людині незалежно від етнічної належності, соціального стану, мо­ви тощо. Ми ще в дитинстві засвоюємо ментальність народу, коли слухаємо колискові пісні, пізнаємо побут, опановуємо мову, тоді ж і закорінюємо в себе загальні настанови національної культури і її варіації, що вини­кають під впливом особливостей культурного середовища.

Іншими словами ментальність пронизує глибинні психічні рівні, вона залягає у підсвідомих глибинах людської психіки. Тому менталь­ні настанови видаються людям чимось апріорним, і не виникає питан­ня, чому ми мислимо або діємо так, а не інакше. Психологи розуміють менталітет як напрям думок, сукупність розумових навиків і духовних настанов, які притаманні окремому індивіду або суспільній групі. Ме­нтальність (лат. mens – розум, мислення, спосіб мислення, душевний склад) – поняття для визначення рівнів мислення, що не обмежується сферою усвідомленого. Це властивий певній епосі, культурі, цивіліза­ції, спільності загальний розумовий інструмент, яким індивіди володі­ють, користуються у неусвідомленій формі [4, с. 99].

Ментальність формується та функціонує відносно повільно і на рівні підсвідомості. Вона є надбанням не тільки інтелектуальної еліти зокрема, а й суспільства загалом, виступаючи при цьому масово-індивідуалістичною характеристикою свідомості соціуму.

З позиції соціологічного підходу менталітет – це сформована система елементів духовного життя і світосприйняття, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різномані­тних соціальних спільнот (групи, індивідів), що включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність спільнот та індивідів сприймати чи діяти відповідним чином [5, с, 160]. Менталі­тет – соціокультурний феномен, пов’язаний з історією розвитку соціа­льних спільнот різних типів, у тому числі етнічних. До менталітету належать звички, традиції, інтуїтивне, підсвідоме, що існують на рівні несвідомих психологічних процесів. Менталітет зумовлений соціоло­гічними, історичними, географічними, ідеологічними та іншими чин­никами, що впливають на формування культури та соціальної психо­логії спільноти, її взаємовідносинами з іншими групами, культурами.

Дослідник М. Юрій у своїй праці «Етногенез та менталітет укра­їнського народу» визначає менталітет не як особливий національний логос і не апріорну систему цінностей, а певний соціально-психічний стан суб’єкта етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не в пам’яті народу, а в його підсвідомості) результати тривалого й дета­льного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-еконо­мічних умов проживання суб’єкта менталітету [6, с. 130].

Історично складаючись, формуючись і виробляючись, менталітет упродовж історичного відрізку є сукупністю соціально-психологічних властивостей і ознак, сумою детермінуючих поведінкових реакцій, які є певною цілісністю, що проявляються у всіх сферах життєдіяльності. Загалом менталітет - це записаний у матеріальних основах психіки пев­ний поведінковий код, що детермінує стійкий соціально-психічний стан суб’єкта (людини, нації, народу) та органічна цілісність соціально-психічних характеристик, притаманна саме цьому народові, громадянам, яка зумовлює саме таку, а не іншу реакцію суб’єкта менталітету на змі­ни навколишніх умов, вважає М. Юрій [7, с 219].

Як бачимо, поняття «менталітет», «ментальність» завжди були у полі зору українських і зарубіжних дослідників. Нехай інколи навіть під іншими термінами «самосвідомість народу», «національна ідея» тощо. Всі ці типи визначень з огляду гуманітарних наук певним чином доповнюють один одного, викликають дискусійні моменти, сприяють подальшому розглядові цього суперечливого та складного феномену.

Теорію правового менталітету сьогодні тільки починають фор­мувати і досліджувати. В межах загальної теорії правової культури відсутня концепція національного правового менталітету.

Виклад основних положень. Початком формування українсь­кої правової ментальності дослідники вважають часи Київської Русі. Саме в цей період чітко виокремлюються особливості й ознаки право­вої ментальності.

Українська правова ментальність є надзвичайно складним, полі-аспектним, неоднозначним, суперечливим, але водночас оригінальним, самобутнім соціально-правовим феноменом.

Історико-культурологічний підхід розглядає правовий менталі­тет у сукупності умов правового порядку - як певну незмінну, абсолю­тну здатність життя конкретного суспільства, яке якісно відрізняє його від будь-якого іншого суспільства.

У працях П. Музиченка, О.Овчинникова, Р. Байніязова, Ю. Оборотова знаходимо визначення поняття правового менталітету. Зокрема, О. Овчинников трактує правовий менталітет як історично сформовану матрицю типізацій юридично значущої поведінки і правових оцінок, що визначають правове мислення [8, с 309]. Ю. Оборотов визначає правовий менталітет як глибинний рівень правосвідомості народу і окремої особис­тості, що включає свідоме та неусвідомлене сприйняття права [9, с 98].

Ю. Горьковенко, А. Мордовцев розглядали правовий менталітет як систему «наскрізних» архетипів і уявлень, знань, навиків та установок, які у різних соціумах, етнокультурних спільнотах, типах цивіліза­цій і соціальних груп мають власний зміст, по-різному поєднуються, але завжди лежать в основі сприйняття суб’єктом (суспільством або соціальною групою) національної правової системи, політичних інсти­тутів, сутності і значення власних інтересів, прав та свобод, і тому ви­значають поведінку (реакції) індивіда, соціальних та професійних груп, державних органів і посадових осіб [10, с. 48].

Л.М. Бойко вважає, що правовий менталітет – це феномен, закла­дений у глибинному рівні правосвідомості у вигляді стійких правових уявлень, архетипів, звичок, реакцій певної етнокультурної спільноти, які в цілому й визначають усталений образ правової реальності [11, с. 53].

Повільні темпи становлення у вітчизняній юриспруденції теорії правового менталітету пов’язані, передусім, із домінуючою у нашому суспільстві парадигмою нормативно-позитивістського праворозуміння, відповідно до якого право розглядають як систему загальнообов’язкових норм, встановлених і санкціонованих державою, а не як регулятивну форму прояву національної культури, ціннісний продукт саморозвитку нації, етносу, закономірний наслідок їх буття. Правовий менталітет має практичну цінність для національної само ідентифікації та виокремлен­ня правової сфери духовного світу індивіда, народу, нації.

Національний правовий менталітет співвідноситься зі суміжни­ми поняттями правової свідомості та правової культури. Ці три понят­тя споріднені змістовно, є явищами свідомості, належать до сфери іде­ального і в юридичній практиці вживаються як синонімічні, принайм­ні, в одному смисловому контексті. Проте є суттєві внутрішні відмінності між цими словосполученнями, які, власне, і визначають специфіку правового менталітету як відносно самостійного культурно-правового феномена і вимагають окремого дослідження.

Висновки. Менталітет, ментальність – це міждисциплінарні кате­горії, що є предметом вивчення філософії, культурології, соціології, теорії та філософії права. Узагальнюючи всі відзначені в цих галузях знань влас­тивості та ознаки, можемо резюмувати, що правовому менталітету харак­терні соціокультурні ознаки: традиції, символи, які творять психологічний образ індивіда (групи, народу), відображають суспільну свідомість, уза­гальнене ставлення до дійсності (світосприйняття, духовне, культурне і правове життя), що корениться в правовій реальності.

Українська правова ментальність – втілення національних духо­вних цінностей. Це поняття розглядають через такі фундаментальні поняття соціальної філософії, як «духовність», «нація», «національна ідея», «національні цінності»; співвідносять із такими суміжними по­няттями, як «національна самосвідомість», «культурний архетип», «іс­торична пам’ять народу»; аналізують структуру феномену ментально­сті загалом та її елементи зокрема, у зв’язку з чим розгортаються такі конструкти, як «національний характер», «політична самосвідомість», «українська ментальність»; виявляються співвідношення раціонально­го та ірраціонального в ментальності, визначають роль і місце екзисте-нційного в її структурі; обґрунтовують амбівалентність української ментальності тощо.

–––––––––––

Петрушенко В.Л. Менталітет, ментальність / В.Л. Петрушенко // Ко­роткий навчальний словник: терміни і поняття. – Львів: Магнолія 2006, 2009. – С. 69.

Гіптерс З.В. Менталітет / З.В. Гіптерс // Культурологічний словник-довідник. – К.: Вид. дім «Професіонал», 2006. – С. 189.

Шемшученко Ю.С. Політичний менталітет / В.Д. Бабкіна, Ю.С. Шемшученко // Політологічний енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – С.196.

Шадський Ю.Г. Менталітет / В.М. Піча, Ю.Г Шадський // Психоло­гія: короткий навчальний словник: терміни і поняття. – Львів: Магнолія 2006, 2008. – С.99.

Піча В.М. Менталітет, ментальність / В.М. Піча // Соціологія: корот­кий навч. словник: терміни і поняття. – Львів: Магнолія 2006, 2008. – С. 340.

Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу / М.Т. Юрій. – Чернівці, 1997. – С. 130–131.

Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу / М.Т. Юрій. – Чернівці, 1997. – С. 219.

Овчинников А.И. Правовое мышление: теоретико-методологический анализ /А.И. Овчинников. – Ростов-на-Дону, 2003. – С. 309.

Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории / Ю.Н. Оборотов. – Одесса, 2002. – С. 98.

Горьковенко Ю.А. Правовая система в ментальном измерении: по­становка проблемы / Ю.А. Горьковенко, А.Ю. Мордовцев // Северо-Кавказ­ский вестник. – 2002. – № 2. – С. 47–64.

Мордовцев А.Ю. Правовий менталітет як типізація російського права / А.Ю. Мордовцев // Порівняльно-правові дослідження. – 2007. – № 1–2. – С. 169.

Бойко Л.М. Правовий менталітет у контексті понятійно-категоріального ряду «правова культура – правова свідомість – правовий мен­талітет» / Л.М. Бойко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – № 4. – С. 52–54.

 

< Попередня   Наступна >